Українські письменники ХХ століття були змушені працювати у вкрай складному становищі. Після Жовтневого перевороту та встановлення радянської влади у культурній сфері почали посилюватись обмеження. Діяльність митців мала узгоджуватись із комуністичною ідеологією. Українських письменників спіткала різна доля: страти, репресії, припинення роботи, інтеграція в радянську систему. Розглянемо як цей шлях пройшов київський неокласик Максим Рильський. Далі на kyivski.
Рання творчість
Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Максиму пощастило здобути гарну освіту. Спочатку він навчався вдома, а в 1908 році вступив до приватної київської гімназії. Писати митець почав дуже рано. Першу збірку Рильського “На білих островах” надрукували у 1910 році, коли поету було всього п’ятнадцять років. Критики схвально оцінили творчість юного митця, збірку привітала навіть Леся Українка.
У 1915 році Рильський вступає на медичний факультет Київського університету, а через два роки переводиться на історико-філологічний факультет. Проте закінчити освіту Максиму не судилось через революцію та початок громадянської війни. Митець почав заробляти на життя викладанням. Рильський працював вчителем у різних установах, у тому числі сільських, протягом десяти років (з 1919 по 1929 роки).
Попри війну та радянську цензуру Максим Тадейович не припиняв писати. У 1918 році публікується поетична збірка “На узліссі”. Рильський стає членом неформальної групи київських неокласиків, яке називали “Гроно п’ятірне”. До угруповання неокласиків також входили: Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бурґгардт (псевдонім “Юрій Клен”). Виходять у друк збірки поета: “Під осінніми зорями” (1918 рік), “Синя далечінь” (1925 рік), “Крізь бурю й сніг” (1925 рік), “Тринадцята весна” (1926 рік), “Де сходяться дороги” (1929 рік), “Гомін і відгомін” (1929 рік). Творчість Рильського не торкалась політичних тем та мала ліричний характер.
Після арешту НКВС
Аполітичність не рятує Максима Рильського від репресій. У 1931 році поета заарештовує НКВС по обвинуваченню у причетності до вигаданої організації “Спілка визволення України”, що нібито мала контрреволюційні цілі. В Лук’янівському СІЗО Рильський провів пів року та був звільнений у зв’язку з нестачею доказів. Проте творчість поета сильно змінилась та стала провладною. Мабуть, це було його зобов’язання для звільнення з-під арешту.
Яскравими прикладами зміненої творчості поета є збірки “Знак терезів”, “Київ”, “Україна” та навіть “Пісня про Сталіна”. Певне пожвавлення творчість Рильського переживає в часи німецько-радянської війни. У післявоєнні роки щодо поета поновлюються репресії. Як стало відомо з опублікованих документів КДБ, Максима Рильського у 1945 році планували вбити співробітники КДБ, які інфільтрувались в Організацію українських націоналістів. Вбивство не сталося, оскільки агентів викрила та ліквідувала Служба безпеки ОУН.
Загалом, ставлення радянської влади до поета залишається неоднозначним. З одного боку, у 1947 році газета “Радянська Україна” різко критикує “націоналістичні помилки” митця. З іншого боку, Рильський стає членом Комуністичної партії, академіком АН СРСР, керівником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, обирається до Верховної Ради СРСР.
Відродження творчість поета переживає у часи “відлиги”. Збірки “Троянди й виноград”, “Далекі небосхили”, “Голосіївська осінь”, “В затінку жайворонка” знов набувають ліричних мотивів та подібності до ранніх творів.
Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року. Можна помітити певну схожість долі Рильського та Павла Тичини. Обох митців у свій час зламали радянські репресивні органи та змусили підлаштувати творчість під офіційну ідеологію. Однак Рильський повірив у “відлигу”, почавши знов писати на ліричні теми.