Чоловіки її обожнювали, а жінки ненавиділи. Вона була першої жінкою, яка увійшла у світ літератури, однак псевдонім був чоловічий – Марко Вовчок. Її історія – одна з ланок становлення сучасності, яка вражає. Далі на kyivski.info.
Нещасливе дитинство
Марія Олександрівна Вілінська народилась 22 грудня 1833 року у маєтку Єкатерининське. Попри те, що її мати походила з княжого роду, сім’я жила у бідності, на що ніяк не можна було вплинути. Коли батько майбутньої письменниці помирає, мати виходить заміж вдруге. У сім’ї, попри присутню бідність, з’являється нова проблема – вітчим, який любить випивати та азартні ігри. З будинку все швидше йшли гроші, а на подвір’ї з’являлись невідомі чоловіки, які приїжджали до господаря, пограти у карти. Під час таких з’їздів, будинок стрясався від галасу, алкогольних випарів та знущань. Кожна гра була передвісником, що у будинку будуть пропадати коштовності, землі та будь-які цінності. Однак на цьому вітчим не зупинявся. Напивавшись до білої гарячки він починав трощити все навколо себе, а на додачу починав бігати з сокирою за своєю дружиною та пасербицею.
Мати розуміла, що вона не хоче бачити як страждає її дитина, тому приймає рішення віддати Марію до Харківського жіночого пансіону, а сама йде від чоловіка. До своєї попередньої домівки письменниця так ніколи й не повернулась, а для того, щоб хоч на хвилину побачити свою доньку, мати сама приїжджала до неї. А коли наставав час канікул, Марії приходилось їздити до своєї тітки, де вона жила в комірчині.
Такий початок життєвого шляху зробив з Вілінської закриту людину, яка остерігалась тих, хто її оточує. Саме через її замкненість, їй запропонують всесвітньовідомий псевдонім.
Початок кар’єри
Першою роботою Марії Вілінської стає “Народні оповідання”, які виходять за підтримки Пантелеймона Куліша у 1857 році. Одна з версій, що саме він вигадав для письменниці псевдонім. Куліш поєднав прізвище чоловіка Марії, Опанаса Марковича, з її вовкуватою поведінкою. Так з’явилось відоме ім’я Марко Вовчок. А чоловіка вона свого зустріла коли тій було лише сімнадцять років у місті, де проводила всі свої канікули, в Орлі. Опанаса відправили на заслання через участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства до міста, де була його майбутня дружина. Весілля пара зіграла на початку 1850-х років, і разом подорожували Україною. Вони встигли пожити у Києві, Чернігові та Немирові. За ці часи письменниця досконало вивчила українську мові й закохалась у красу місцевої природи, культуру та життя українського народу. Робота над “Народними оповіданнями” також була проведена в Україні, і це були її перші україномовні твори.
Злидні, переклад та підстава
Марія Вілінська розпрощалась зі своїм чоловіком й залишилась одна зі своїм сином, що робило життя доволі складним, оскільки грошей не вистачало. Тому вона вирішила взятись за переклади, жінка володіла десятьма мовами. У 1870 році письменниця підписує контракт з видавцем, який дає їй можливість робити переклад та редагувати часописи “Переклади кращих іноземних письменників”. Роботи було багато і самотужки справитись із нею було важко. Жінка наймає знаних та невідомих письменниць, які допомагають їй. Кожна з жінок володіла французькою, англійською та німецькою мовами. І однією з них була двоюрідна сестра її колишнього й покійного чоловіка, Катерина Керстен. І вона, задля помсти, причина якої доцільно невідома чи через гроші, чи через розлучення з братом, вирішила підставити Марію. Катерині було поручено зробити переклад термінового замовлення, і вона бере вже перекладений у 1863 році варіант, і переписує його слово у слово. На жаль, Вілінська була заклопотана кількістю роботи й поставила свій підпис без попередньої перевірки. Однак, на цьому Катерина свою помсту не закінчила. Жінка анонімно відправляє примірники кожного з перекладів, які вказують на те, що робота була дослівно скопійована. Марія не могла ніяк поскаржитись на роботу підлеглої родички, оскільки з жодним найманим працівником не укладала договору. Суд, який відбувся на підставі плагіату, жінка програла.
Вклад в українську літературу
Найвідомішими роботами Марка Вовчка вважається “Маруся” та “Інститутка”. Сучасні діти Києва та всієї України й досі вивчають її біографію та твори. “Маруся” стала популярною навіть за межами країни. У Франції вона стала улюбленою дитячою книжкою, а також відзначена премією. Марія надавала літературі нового шарму та вигляду, збагачуючи новими жанрами, такими як соціально-проблемне оповідання, баладне оповідання, психологічні оповідання та повісті, соціальні казки, а також художні нариси. Все, що жінка видавала торкало душу читача.
Любов чоловіків та ненависть жінок
Звичайно, не може бути так, що кожен тебе любить чи, хоча б, поважає. Але у життя Марії Вілінської було забагато любові й ненависті. Жінки не могли її терпіти й не могли зрозуміти, чого чоловіки її обожнюють. Ходили плітки, що вона мала романи з Пантелеймоном Кулішем, Дмитром Писарєвим, Іваном Тургенєвим, Миколою Добролюбовим, та Олександром Пассеком. А багатьох чоловіків вона манила своєю красою та недоступністю, одним з них був Тарас Шевченко. У товаристві вона була закритою особою, яка на питання відповідала лише “так” або “ні”, чим і заворожувала. Однак, попри кількість прихильників, вона була одружена лише два рази. З першим чоловіком Опанасом Марковичем жінка розлучилась, а згодом він помер. Другим чоловіком став друг її сина, який був молодший за неї, що у XIX столітті не було нормою, за що їх, а особливо Марію, часто обговорювали й зневажали. Однак, вона не давала жодного інтерв’ю щодо свого життя, говорив, що біографія передчасна, поки вона жива.
Тяжка хвороба
Вона вже була не молода, однак життя могло її здивувати. На жаль, цього не судилось, оскільки письменниці поставили смертельний діагноз – пухлина мозку. На жаль на початку XX століття мова не йшла навіть про спроби лікування, тому жінці лише залишалось чекати, коли смерть її забере. Однак, навіть на своєму смертельному одрі вона продовжувала займатись редагуванням. У її руках був журнал “Переводы лучших иностранных писателей”, і сидячі з ним під грушею вона займалась улюбленою справою. Жінка казала своєму чоловікові перед смертю: “Якщо не судиться мені лежати поряд із Шевченком, поховай мене під грушею у нашому саду”. Саме у тому місці Марію Вілінську й знайшли 10 серпня 1907 року, де й поховали, за її ж проханням.
Марія Вілінська, вона ж Марко Вовчок, була вольовою жінкою, яка не прислухалась й не жила за правилами, які були продиктовані суспільством у XIX столітті. Вона не зважала на шепіт за спиною, через часті поїздки за кордон без свого чоловіка, що було неправильним. Письменниця виросла сильною та відлюдькуватою, через тяжке дитинство, однак воно ж і виховало у ній бойовий характер. Вона ніколи не спростовувала чутки про себе, а до 1902 року не можна було навіть побачити її портрет. Її життя буде довго покрите таємницями, оскільки вона ніколи не розповідала про нього. Однак, для своєї сім’ї жінка була прикладом й робила все заради неї. Марія усиновила дитину свого сина, який з’явився поза шлюбом, вона все це зробила, щоб її майбутня невістка не стала посміховиськом та нечестивою жінкою перед суспільством, оскільки сама знає, що таке бути не такою як усі. Її біографія була й буде прикладом для кожного покоління. Бувши жінкою у чоловічій справі, вона виборола собі місце під сонцем. Її життєвий шлях – це приклад боротьби, який для жінки жодної хвилини не закінчувався, навіть у сучасному світі.