Коли ми говоримо про видатних українців, то відразу згадуємо громадських та політичних діячів ще до часів проголошення незалежності України. Але й в 1990-х роках жили та творили ті, хто золотими буквами вписав своє ім’я в історію нашої держави. І це не тільки письменники чи політики. Є серед них й спортсмени, які до останнього подиху на високому рівні займалися своєю справою. До таких людей відноситься Валерій Лобановський. Далее на kyivski.info.
Кар’єра футболіста
6 січня 1939 року у місті Києві народжується Валерій Васильович Лобановський. Його батько був звичайним робітником, але дядько по материній лінії є відомий у Радянській Україні письменник Олександр Бойченко.
Валерій Васильович з дитинства займався футболом. Спочатку були звичайні столичні спортивні школи, але вже у 1957 році його покликали до дубля київського “Динамо”. Завдяки своїй техніці та хорошому баченню поля за три роки він заробляє собі місце у складі першої команди. І вже у 1961 році разом з товаришами Лобановський робить “Динамо” чемпіоном СРСР. Це було небачене досягнення, адже до цього перше місце у чемпіонаті посідали лише московські колективи.
Окрім виступів у київському “Динамо” Валерій Васильович також грав у складі збірної СРСР, олімпійської збірної СРСР, одеському “Чорноморці” та донецькому “Шахтарі”.
Серед досягнень його ігрової кар’єри слід відзначити також наступні: віце-чемпіон СРСР у 1961 році, володар Кубка СРСР у 1964 році, найкращий футболіст у 1962 і 1963 роках.
Запам’ятався вболівальникам чудовим виконанням “білого листа”, тобто часто забивав голи, подаючи кутовий.
Найкращий тренер в історії
Часто так буває, що хороші футболісти не завжди стають хорошими тренерами. Однак у випадку із Валерієм Васильовичем ця закономірність не спрацювала.
За свою тренерську кар’єру, яка тривала близько 34 років, Лобановський встиг очолити низку команд, серед яких: “Дніпро”, “Динамо”, збірна СРСР, збірна Об’єднаних Арабських Еміратів, збірна Кувейта, Національна збірна України.
Найбільш успішними були три етапи його тренерської кар’єри у столичному “Динамо”.
Очоливши киян у 1973 році Валерій Васильович приділяв особливу увагу підготовці гравців та рівню їх навантаження. Для цього він навіть залучився підтримкою науковця з кафедри теорії фізичного виховання.
Як результат його копіткої праці, у 1975 році “Динамо” виграє Кубок кубків та Суперкубок УЄФА. Нападник київської команди Олег Блохін отримує “Золотий м’яч”, а Валерія Лобановського разом з його колегою Олегом Базилевичем європейські журналісти визнають найкращими тренерами у світі.
У 1984 році Валерій Лобановський повертається до “Динамо”. І знов на третій рік тренерської роботи він робить киян володарями Кубка кубків. Цікаво, що у цьому ж 1986 році у складі збірної СРСР, яку знов доручили очолити Валерію Васильовичу, аж 8 гравців стартового складу були представниками столичного колективу. У цьому ж році динамівцю Ігорю Бєланову вручають “Золотого м’яча”.
Третій прихід Валерія Васильовича у “Динамо” відбувся у 1996 році. Цей період теж був визначним. По-перше, Валерій Васильович відкрив світу нову зірку, якою став Андрій Шевченко. При Лобановському він “Золотий м’яч” не отримав, але нагороди 2004 року ймовірно не було б якби не роки роботи Андрія Миколайовича під наглядом Валерія Васильовича.
Окрім того, світ побачив потужну зв’язку Сергія Реброва та Андрія Шевченка, яка навела небувалого страху на футбольну Європу.
І звичайно ж, варто згадати сезон 1998-1999 років. У Лізі чемпіонів кияни впевнено дійшли до півфіналу, подолавши на своєму шляху такі гранди як лондонський “Арсенал” та мадридський “Реал”. У півфіналі “Динамо” зустрілося із мюнхенською “Баварією”. Для того, щоб потрапити у фінал найпрестижнішого турніру, киянам не вистачило трохи удачі. Варто зазначити, що цей матч став одним з 50 найкращих футбольних поєдинків за всю історію гри.
На жаль, 13 травня 2002 року Валерій Васильович Лобановський помер.
