Унікальний музичний хист скрипаля Богодара Которовича був поєднаний з неймовірною працездатністю, наполегливістю, а також – простотою та щирим добрим серцем. Маестро грав на раритетних інструментах, перемагав на міжнародних конкурсах, зростив плеяду зіркових учнів та робив усе можливе, щоб популяризувати класичну музику в Україні. Розповідаємо більше про життєвий шлях засновника київської скрипкової школи. Далі на kyivski.
Музичні та духовні традиції родини Которовичів
Богодар Которович з’явився на світ у 1941 році у містечку Грубешів, що на Холмщині. Тоді це була територія України. Незвичайне ім’я первістку обрала мама Ірина, адже чекала його до 31 року власного життя та вважала народження сина Божим даром. Її підтримав і дідусь Іван, який був протоієреєм та щиро вірив у Бога.
Дев’ять років потому народився молодший брат Богодара Олег. Мама померла, коли старшому синові виповнилось 12 років. У той час родина Которовичів переїхала до Волині. Річ у тім, що Холмщина після Другової світової війни перейшла до Польщі й там почались переслідування українців.
Декілька слів варто сказати й про батька талановитого скрипаля. Антон Которович навчався на інженерному факультеті Української господарської академії неподалік від Праги, а паралельно закінчив Вищу школу Празької консерваторії. Він був скрипалем-любителем, власноруч майстрував інструменти, а на Волині організовував церковні хори.
Тож, музика в житті Богодара була присутня з дитинства. У 1948 році батько привів сина до Львівської музичної школи, де почалось його навчання та пізнання справжнього мистецтва. Після закінчення закладу в 1960 році, юнак вступив до Львівської державної консерваторії по класу скрипки до професора Дмитра Лекгера.
Кар’єра скрипаля
У Львові Богодар провчився два семестри, але амбіції підштовхували його далі, а осередком найбільш відомої професури була на той час Москва. Туди юнак і вирушив. Граючи на концерті, він привернув увагу відомого педагога, професора Юрія Янкелевича, який запросив талановитого скрипаля на навчання.
Тож, Богодар Которович став розпочав навчання у Московській державній консерваторії імені П. І. Чайковського, а вже у 1967 році став лауреатом Міжнародного фестивалю скрипалів імені Джордже Енеску в Бухаресті. Ця перемога мала важливі наслідки – скрипаля запросили бути солістом у Київській обласній філармонії та викладачем у Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського.
Розпочалось бурхливе концертне життя – виступи, гастролі, нові міста. Свою першу дружину Наталю Богодар Которович також зустрів у цей час в Києві. Вона була арфісткою.
Після закінчення Московської консерваторії скрипаль отримав направлення на роботу до Новосибірська. Йому пощастило одержати рекомендацію головного диригента Державного симфонічного оркестру УРСР Стефана Турчака та повернутись до Києва на посаду концертмейстера та першої скрипки у складі цього ж таки оркестру.
У 1971 році скрипаль здобув другу премію міжнародного конкурсу імені Н. Паганіні в Італії. Мине 20 років – й він стане одним із членів журі цього конкурсу, а також заснує Міжнародний конкурс юних скрипалів у Харкові.
Тим часом Богодар Которович продовжував виступати в найкращих залах України та світу, грати соло, в ансамблях та у супроводі оркестрів. У власний репертуар він включав як твори всесвітньо відомих композиторів, так і музику українських митців, яку бажав популяризувати.
Однією зі знакових подій його музичного життя стало заснування у 1984 році державного камерного ансамблю «Київські солісти». Перші концерти виконавці грали на літній естраді Маріїнського парку й збирали чималу аудиторію, а згодом здобули всесвітню славу, а саме:
- у 2001 році на ХХХ Міжнародному музичному фестивалі-конкурсі (Відень) ансамбль виборов Гран-прі та дві премії
- потім відбулись гастролі в таких країнах як США, Італія, Австрія, Бельгія, Франція, Польща, Німеччина, Японія, Австралія та Сінгапур
- у Німеччині виконали світову прем’єру твору «Вдячний гімн дружби» Філіппа Баха з хором Берлінської співочої капели.
В Україні ансамбль одержав звання «Посол української культури».
Педагогічна діяльність та завершення кар’єри
Варто зазначити, що поряд із концертною діяльністю, Богодар Которович не полишав педагогічну ниву та виховав понад 150 талановитих скрипалів. Говорили, що йому достатньо почути лише декілька зіграних тактів, щоб визначити майбутню зірку.
У 1980 році він став завідувачем скрипкової кафедри Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського, яку очолював понад 20 років, а в 1985 році здобув звання професора. З 1994 до 1999 року також викладав у Сіднейській консерваторії.
У 1985 році скрипалеві урочисто вручили Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. Тоді йому було 44 років й він став наймолодшим лауреатом.
Однією з найяскравіших подій у творчому житті Богодара Которовича стали концерти в Національній опері у 1999 році. Він грав на унікальній скрипці Паганіні Cannone роботи Гварнері, яку привезли до Києва спеціальним літаком. В Італії була традиція раз на рік надавати цей інструмент найталановитішому скрипалю у світі. Так сталось, що після того концерту скрипка назавжди залишилась музейним експонатом, тож митець грав на ній останнім.
Після цих виступів два пальці лівої руки маестро втратили чутливість. Більше він не грав концертів, але зосередився на педагогічній діяльності, організовував конкурси, двічі став лауреатом премії «Людина року» та був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. У 2004 році Богодара Антоновича запросили очолити Українсько-британський фестиваль Britten KyivFestival.
Тож, музика була в його житті до останньої миті. Вона була сенсом, метою та шляхом. Помер видатний скрипаль у 2009 році, а музичну династію продовжують донька Мирослава та син Антон.
Джерела: