Художниця Тетяна Яблонська за свої непересічні твори була нагороджена трьома Державними преміями та золотою медаллю Академії мистецтв. Ще за її життя ЮНЕСКО оголосило 1997 рік роком мисткині, а в Кембриджі у 2000 році її назвали Жінкою року. Її виставки збирали захоплених глядачів в Україні та за кордоном, а розмаїтість творчості вражала. Про пошук себе, переслідування радянської влади та відмову від будь-яких обмежень у проявленні свого таланту розповідаємо в статті на kyivski.
Дитячі роки та шлях до мистецтва
Майбутня художниця народилась в Смоленську 24 лютого 1917 року. Її батьки – Віра Варгасова та Нил Яблонський – були вчителями та мали ще двох дітей, молодших за Тетяну. Нил Олександрович викладав малювання та заохочував до нього дітей. В родині панувала атмосфера творчості, проводили літературні читання, разом вивчали історію.
Батько навчав Тетяну писати з натури, робити ескізи з уяви та пам’яті, створювати орнаменти та композиції з фігур. Вже в дитячому віці дівчинка опанувала техніки акварельного та олійного живопису. Окрім того, саме з долею батька пов’язаний переїзд родини Яблонських в Україну.
Річ у тім, що в студентські роки Нил Олександрович виступав проти царизму, потім вітав прихід до влади більшовиків. Проте дуже швидко він розчарувався у тій політиці, яку проводила нова влада. Його обурювало поводження з селянами та боротьба з релігію. Тож, він вирішив вивезти родину з СРСР.
Саме з цією метою 1928 року Яблонські вирушили до Одеси. Виїхати з портового міста не вдалось і через два роки родина переїхала до Кам’янця-Подільского. У цьому прикордонному регіоні ходили чутки про можливість нелегально виїхати за кордон. Поки батько шукав ці таємні шляхи, Тетяна ходила до місцевої школи та зачаровано споглядала природу. Їй судилось повернутись сюди дорослою художницею, а поки що дівчинка замальовувала все, що бачила навколо й не могла намилуватись красою цього краю.
У 1933 році Тетяна закінчила семирічну школу, а батьки підготувались до виїзду з СРСР. Проте втеча не вдалась, контрабандисти їх не зустріли. Боячись переслідувань з боку влади, Яблонські одразу вирушили до Луганська, подалі від місцевості, де їх плани були відомі.
Тетяна ж поїхала до Києва, де вступила у художній технікум. Наступного року вона перевелася на факультет живопису Київського художнього інституту.
Початок власного творчого шляху
Перші відомі робити художниці Яблонської – студентські етюди. Малюнки з колгоспного життя Тетяна створила під час літньої практики після третього курсу. Тоді вона використала стиль реалізм, який лише й був прийнятним в СРСР.
Молода художниця невтомно шукала себе в мистецтві й досліджувала різні жанри. Першим сильним враженням для неї стало знайомство з творчістю французьких імпресіоністів, роботи яких вона побачила на виставці в Москві у 1938 році. Її вразили кольори, легкість та невимушеність образів. Тоді почались її перші експерименти, які, на щастя, не накликали невдоволення радянської влади.
Навпаки, вперше в історії Київського художнього інституту Яблонській дозволили провести власну виставку до отримання диплома. Це сталось восени 1940 року. Наступного року Тетяна закінчила інститут і одразу почалась війна. Вона працювала в колгоспах, але малювання не полишала. Пізніше пригадувала, як на прохання вдів малювала портрети їх загиблих на фронті чоловіків.
До Києва Яблонська повернулась у 1944 році. Колишній наставник, художник Кричевський передав їй майстерню, а рідній художній інститут запросив до викладацької діяльності. Творча кар’єра Тетяни почала стрімко розвиватись. Вона стала членкинею Спілки художників України, а Київський театр імені Лесі Українки замовив їй портрет поетеси.
І знову Кам’янець-Подільський
Поворотним моментом у творчому житті Тетяни Нилівни став візит до Кам’янця-Подільського, що відбувся у 1948 році. Художниця привезла до міста на практику студентів й сама також робила замальовки. Особливо вразила її праця жінок, які збирали зерно. Наступного року з ескізів, зроблених під час практики, народилось монументальне полотно «Хліб», яке називають справжнім романом.
Тематика робітничого завзяття та героїзму у той час була популярної в СРСР, та Яблонська не думала про це, коли писала картину 4 метри заввишки. Вона була цілком зачарована працею жінок, їх любов’ю до зерна та намагалась передати правду життя, яку побачила на власні очі.
За «Хліб» Тетяна Нилівна була вперше нагороджена Державною премією СРСР, а також одержала бронзову відзнаку Всесвітньої виставки у Брюсселі 1958 року. Пізніше вона навідувала героїнь свого полотна, а в 1970 році організувала у Кам’янці-Подільському виставку.
Водночас її офіційна кар’єра складалась так:
- з 1944 по 1953 рік Тетяна Нилівна викладала у Київському художньому інституті
- з 1966 до 1973 року була завідувачкою кафедри композиції та очолювала навчально-творчу майстерню монументального живопису
- у 1967 році стала професором.
У Яблонської було багато учнів, вона завжди підтримувала молодих митців та допомагала їм. Також вона шукала нові форми та методи вираження власних почуттів та вражень.
Заборонені теми та нові горизонти
У 1962 році Яблонська поїхала на Закарпаття. Джерелом її натхнення стала місцева архітектура та традиційні костюми місцевих мешканців, народні мотиви та образи. Наступне десятиріччя у творчості художниці було сповнене українськими колоритом. Такі полотна радянська влада схвалити не могла.
За картину «Життя триває» Тетяна Яблонська була не деякий час позбавлена всіх посад, а її роботи прибрали з виставок. Картини художниці були використані для подарункового видання збірки поезій Івана Драча, але книги були знищені одразу після друку. Дивом вдалось зберегти декілька примірників.
Попри це Яблонська продовжувала малювати. Наступний злам у її творчості відбувся у 1972 році. Художниця поїхала до Флоренції, де була вражена картинами італійських художників. Знаковою роботою того часу стало полотно «Вечір. Стара Флоренція». Також Яблонська створила багато етюдів, а радянська влада тим часом знову дала їй право на творчість та виставки.
Хвороби та кінець життя
У 1991 році Тетяна Нилівна пережила інфаркт. Подальший період свого життя та творчості вона жартома називала постінфарктизмом. Малювання Яблонська не полишала – писала види з вікна, портрети близьких та квіти. У 1999 році її вразив інсульт – права рука відмовилась працювати. Невтомна мисткиня не здалась і цього разу – навчилась малювати лівою рукою.
Визнання в Україні та за кордоном її чекало за життя. ЮНЕСКО оголосило 1997 рік роком мисткині. У 1998 році їй вручили Шевченківську премію, а у 2000 році її назвали Жінкою року в Кембриджі.
Остання прижиттєва виставка відбулась у 2004 році. Тоді Яблонська воліла, щоб її називала просто художницею, без голосних регалій. Так і зробили.
На жаль, стан її здоров’я погіршувався й у 2005 році відома художниця відійшла у засвіти та була похована в Києві.
Її творчий доробок налічує сотні полотен, виконаних у різних стилях. Споглядаючи їх, важко повірити, що все це – результат невтомної праці однієї людини. Талант Тетяни Нилівни не знав меж, зафіксував багато української краси й допоміг відкрити Україну світові.
Джерела:
- https://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/tetyana-yablonska/
- https://uain.press/blogs/tetyana-yablonska-u-mene-v-pasporti-bulo-zapisano-kolgospnitsya-1182273
- https://www.cbs.km.ua/?dep=1&dep_up=120&dep_cur=413
- https://vogue.ua/article/culture/art/10-samyh-izvestnyh-kartin-hudozhnicy-tatyany-yablonskoy-39755.html