Упродовж 1990-х років в Україні встановлювалась нова державна влада та формувалась ринкова економіка. За умов цілковитої нестабільності з’явився новий соціальний прошарок – організовані злочинні угруповання. Управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗ) в 1990-х роках у Києві нараховувало близько 6 000 осіб у місцевих бандах. Про їхніх лідерів, які мріяли стати елітою, розповідаємо в статті на kyivski.
Віктор Рибалко
Почесне місце серед найбільш знаних «авторитетів» столиці 1990-х років займав Віктор Рибалко на прізвисько Рибка. Він був родом із Баку. Батько був військовим й родина переїхала до Києва за часів СРСР. Злодійська романтика привабила хлопця ще в юнацькому віці. Він був неодноразово засуджений за крадіжки й провів у в’язницях понад 15 років.
У 1990-х роках приєднався до банди рекетирів, а коли її лідер пішов з життя, став очільником угрупування, яке займалось замовними вбивствами, рекетом, крадіжками та розбоєм. Водночас Рибалко відчував, що часи змінюються, та почав вкладати капітал у політику та комерцію. Містом ходили чутки про його дружбу з Ігорем Бакаєм. Народний депутат тоді очолював компанію «Нафтогаз України».
Рибка контролював такі важливі об’єкти Києва, як:
- спортивні клуби та комплекси
- бюро ритуальних послуг
- кафе та ресторани.
У день народження представники УБОЗа завжди затримували Віктора на 15 діб адміністративного арешту, знаходячи якийсь привід.
В останні роки життя авторитет багато часу проводив у Нідерландах, але періодично прилітав в Україну. Під час одного з таких візитів у 2005 році в нього випустили два десятки куль на вулиці Івана Франка. В ціль потрапили близько 10 з них й Рибалко одразу загинув та був похований у Києві. Хто замовив вбивство невідомо. Подейкували, що це міг бути Ігор Бакай, який втік до Росії після подій Майдану та мав на меті запобігти викриттям з боку колишнього спільника.
Борис Савлохов
Борис Савлохов був родом з Північної Осетії. З 14 років хлопець займався боротьбою, виступав у складі збірних на змаганнях. Коли у 1976 році переїхав до столиці України, то мав на меті тренуватись з легендарним тренером Володимиром Синявським. Натомість разом зі своїми земляками-спортсменами сформував нову банду й почав займатись рекетом.
«Солоха» швидко став відомим, взяв під контроль декілька великих казино, а також речові ринки та великі готелі. Окрім того, він охоче вкладав фінанси в шоу-бізнес, особливо в танцювальні колективи та навіть організував конкурси краси. Тож, його добре знали представники пострадянської естради, а президент Кучма вручив нагороду «Меценат року».
У 1994 році на авторитета скоїли замах біля під’їзду його будинку з використанням різноманітної зброї. Савлохову пощастило й він не постраждав, але у 2000 році його засудили на 9,5 років ув’язнення за вимагання грошей та хуліганство (він вчинив бійку у власному казино).
За рішенням Верховного Суду України термін було скорочено до 5,5 років, але у 2004 році Борис помер у колонії, де відбував свій термін, після тренування нібито від серцевого нападу. Родина у це не повірила, але доказів вбивства не було. Окрім того, його дружина спростовувала причетність чоловіка до світу криміналу.
Валерій Прищик
Майбутній рекетир народився в столиці у 1960 році. В юні роки захоплювався велосипедним спортом та кікбоксингом, а у 1992 році організував власну банду й здобув славу під прізвиськом «Прищ». Подейкували, що саме Валерій прибрав власного боса та привласнив його бізнес. Це був ринок «Патент», який згодом перетворився на величезний Троєщинський речовий ринок. Прищик навіть був арештований за підозрою у цьому вбивстві, але доказів правоохоронці не знайшли.
Тим часом рекетир зареєстрував компанію під назвою «Елоіс» та почав збирати з торговців тіньові побори. Ті, хто відмовлявся платити, ризикували життям, адже бандити могли побити до смерті, й такі випадки траплялись.
Починаючи з 1997 року, проти угрупування Прища було відкрито понад десятки кримінальних проваджень, але зазвичай вони не доходили до суду. Коли у 2002 році це все ж таки сталося, то Прищика з «колегами» відпустили на волю одразу після засудження на 3 роки ув’язнення. Корупція робила свою справу.
Проте історія бандита виявилась короткою. У 2003 році він був розстріляний поряд із госпіталем Міноборони, де відвідував хворого брата. З’ясувати, хто замовив убивство, так і не вдалося.
Ігор Ткаченко
Ігор Ткаченко був родом з казахстанського міста Теміртау, де народився у 1964 році. До кримінального світу теж прийшов зі світу спорту. Хлопець був професійним гравцем у баскетбол. Саме з хлопців, які закінчили Інститут фізкультури, він зібрав свою банду в 1990-х роках, коли переїхав до Києва.
У кримінальних колах Ткаченка знали під прізвиськом «Череп». Він почав вивозити українок до європейських будинків розпусти, контролював трафік наркотиків, а в Києві його люди слідкували за численними ресторанами, казино, нічними клубами та еротичними театрами.
У 1992 році Черепа засудили вперше на 2,5 роки. У 1996 році він був засуджений на 7 років, але за рік вийшов на волю, потрапивши під амністію. За два роки його затримали знову, але відпустили під підписку про невиїзд.
Цікаво, що Ігор займався не лише бандитизмом, а й спортом – своїм улюбленим баскетболом. У 1999 році він став тренером жіночої збірної з цього виду спорту. У 2001 році став керівником баскетбольного клубу «ТІМ-Скуф».
Проте бандитська доля виявилась невблаганною. У 2001 році Череп був убитий біля власного будинку трьома пострілами з пістолета.
Володимир Кисіль
Володимир Кисіль був одним із найстарших авторитетів Києва у 1990-х роках. Недарма йому дали прізвисько «Дід». Він народився у 1946 році, в молоді роки захоплювався боротьбою та закінчив київський Інститут фізкультури, ставши майстром спорту.
Перший тюремний строк отримав 1981 року та відсидів 4 роки, після чого занурився у кримінальний світ. У 1990-х роках зібрав власну банду, яка займалась грабежами, розбійними нападами, здирництвом, контрабандою, валютними операціями та контролювала багато столичних закладів.
Щоб легалізувати свої доходи, Кисіль вкладав гроші в металургійні підприємства та вантажні перевезення, й навіть вирішив піти в політику та пробував стати депутатом. Окрім того, він очолював Всеукраїнську федерацію греко-римської боротьби та був входив до Олімпійського комітету.
Перший замах на нього стався у 2003 році. В автівку авторитета заклали вибухівку, але постраждав лише водій. Ходили чутки, що замовником був Валерій Прищик, якого ліквідували декілька днів по тому. Загинув Володимир Кисіль пізніше, внаслідок аварії на трасі Вінниця-Житомир.
Як і багато його колег, за життя Дід активно намагався відмолити гріхи та надавав фінансову допомогу церквам. Тож, панахиду йому відслужили в храмі у Свято-Покровській Голосіївській пустині, де і поховали поруч зі знаменитою київською цілителькою, черницею Аліпією.
Таким чином, кінець життєвого шляху відомих київських бандитів 1990-х років був у більшості випадків дуже схожим – замовне вбивство. Конкуренція була висока, а ризики ще більшими. Лише одиницям вдалось покинути світ криміналу та дожити до старості, але це радше виняток з правил.
Джерела: