Багато глядачів почали її впізнавати після успішного сіткому “Одного разу під Полтавою”. Але вона пройшла довгий шлях від мрії стати акторкою до впізнаваності. Далі на kyivski.info.
Ранні роки
Народилася майбутня акторка 17 серпня 1985 року у місті Шепетівка, Хмельницької області. Сімʼя ніколи не була дотичною до шоу-бізнесу. Батько був працівником у правоохоронних органах, а останні роки перед пенсією провів на посаді керівника податкової служби міста Шепетівка. Мати якийсь час працювала у сфері торгівлі. Однак такий вид праці батьків жодним чином не вплинула на бажання поринути у світ акторства, навіть не дивлячись на те, що батько сподівався, що діти підуть по його стопах і стануть служителями закону. Зростала Ганна не сама, а разом зі старшим братом Андрієм. Сімʼя завжди підтримувала своїх дітей у їх починаннях.
Анна з відзнакою закінчила навчання у ліцеї, а також здобула освіту у музичній школі, її курсом було фортепіано. До речі першим виступом на публіку для Саліванчук став конкурс “Міс Шепетівка”, який вона виграла.
По закінченню ліцею у 2001 році дівчина одразу направилась за покликом серця – акторством. Вона подала свої документи до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Обравши, звичайно, факультет актора театру, кіно та телебачення. Успішно склавши останній екзамен, Анна отримує диплом у 2006 році.
Акторка театру на Подолі
Одразу після завершення навчання в університеті Саліванчук влаштовується працювати у Київський академічний театр на Подолі. Там вона стає однією з провідних акторок, а також навчається майстерності у більш досвідчених виконавців, які довгі роки провели на тій сцені. Так само й Анна кожного дня отримувала задоволення від улюбленої роботи, взаємодії з відомими акторами та глядачами. У театрі Саліванчук успішно втілилась у ролі понад 18 персонажів, які кожного разу не були схожі один на одного. Робота на сцені розкрила талант акторки перед кожним відвідувачем, а також вона була її стартом у кіно.
Кіно та серіали
Першою роллю на телеекранах стала епізодичною у серіалі “Мухтар-4”. Звичайно, молодій та ще недосвідченій акторці важко пробити шлях в індустрії кіно. Однак вона не цуралась маленьких ролей, оскільки таких немає, є лише маленькі актори. Кожне прослуховування для Анни було шансом проявити себе й отримати більш вагому роль, але така можливість з’явилась в акторки лише у комедійному сіткомі “Три сестри”, де її партнерками по кадру стали Вікторія Булітко та Яна Глущенко, яких можна побачити у “Дізель-шоу”. Сітком проіснував 6 сезонів, після чого закрився. Однак він став наступним кроком у кар’єрі молодої зірки. Остаточно Саліванчук стала впізнаваною після нашумілого сіткому “Одного разу під Полтавою”, що стало спінофом ще одного проєкту – “Країна У” від студії “Квартал 95”. Для кожного глядача Анна постала у ролі Віри, продавчині у сільському магазині. Для когось це шоу могло здатись незрозумілим та тривіальним, однак та роль, яку отримала Саліванчук, була відіграна неймовірно. Саліванчук постала харизматичною дівчиною у яку закоханий дільничний. Такий персонаж під силу не кожній, однак Анна справилась з нею на вищому рівні, це можна побачити по впізнаваності, яку та отримала після початку виходу сіткому не телеекрани.
Серіали не стали для акторки вершиною її кар’єрного розвитку. Вона брала участь у фільмуванні картин українських режисерів. У її фільмографії такі проєкти як “Матч”, “Свінгери” та “Свінгери 2”. На цих досягненнях акторка не зупинялась, однак на її шляху, як і у кожного мешканця України, стала епідемія, через яку багато планів відклалось.
Блогерська діяльність
Під час карантину, розуміючи, що кожний день без роботи для Саліванчук є нестерпним, вона вирішує розпочати займатись блогерською діяльністю. Акторка стала просувати сторінку в Instagram та показувати своє життя підписникам. Такий поворот подій став для Анни успішним, оскільки кількість тих, хто почав за нею слідкувати, налічує понад 270 тисяч людей.
Початок повномасштабного вторгнення 2022 року
Акторка розповідала свої враження про перші дні та тижні початку повномасштабного вторгнення, які вона зустріла зі своєю сім’єю, чоловіком та двома маленькими синами, у Києві. Перші два тижні Саліванчук відмовлялась спускатись в укриття, оскільки не відчувала й не вірила, що такі події могли статись у її країні. Жінка навпаки наполягала, що це все буде тривати не довго і зі свого дому вона нікуди їхати не збирається. Однак коли Анна зі свого вікна спостерігала за тим, як ворожа ракета вибухнула біля телевізійної вежі, до неї прийшло розуміння стану, у якому знаходилось місто. Відчувши страх за життя своїх дітей вона вирішила податись до Львівської області, а саме до міста Стрий. Там акторка зустрілась з усією своєю сім’єю, яку не бачила роками. Чоловік, звичайно, відмовився покидати столицю й відправив свою родину у безпечне місце самих. Її підтримкою на початку війни була 92-х річна бабуся, яка пережила голодомор та Другу світову війну й казала, що переживши попередні трагедії, війну з Росією також витримаємо.
Життя акторів доволі тернисте, й навіть маючи диплом, який дає посвідчення майстерності — це не означає, що майбутнє складеться. Для Ганни Саліванчук шлях від Шепетівки до сцен Києва був довгим і складним. На її рахунку багато маленьких та невидимих ролей, однак вона не втрачала надію на те, що її персонаж та відомість ще попереду. У цьому акторка не помилилась, як і не повинен помилятись жоден, хто розпочинає шлях у будь-якій професії.