З того моменту, як на стінах печери Альтаміра з’явились перші зображення, людство не перестає створювати шедеври живопису. Ми ще раз переконуємось в унікальній особливості людського виду бачити прекрасне та відтворювати його кольоровою рідиною на пласкій поверхні.

Український живопис має дуже складну історію, бо справжній митець живе на полотні, де немає інших кордонів, крім краєчку рами та паспарту. Так, мабуть, є і сьогодні, але kyivski.info запрошує вас познайомитися з українськими художниками, чиї роботи потрібно побачити хоч раз, а про деяких варто дізнатись і більше, бо їхня творчість давно вийшла за рамки класичного розуміння форм та майстерності.

Анна Петушинська

Мистецтво не стає великим через популярність того чи іншого художника – воно вже було таким з моменту, коли в серці митця спалахнув вогонь творіння. Безліч митців сьогодні працюють та страждають за визнання і право бути почутими.

У Києві проживає молода українська мисткиня Ганна Петушинська. Ганна створює роботи в графіці, живописі та інсталяції. Її полотна надзвичайно промовисті, сучасні, але в той самий час вони досяжні для інших. Технічно та стилістично її роботи дуже професійні, в них відчутно вплив і Матіса, і Ворхола, і Марчука, і навіть «російського авангарду». Лейтмотивом робіт художниці є всесвіт сучасної жінки: її життя, душа, місце в світі, її сутність. І вони справді вражають. 

Іван Марчук

Неможливо написати статтю про наукових геніїв 20 ст без імені Альберта Ейнштейна, так само як про український живопис без згадки про Івана Марчука. Іван, мабуть, єдиний український художник, якого сьогодні закордоном знають більше, ніж в Україні Тараса Шевченка.Його ім’я внесено до списку сотні видатних людей нашого часу, складеного міжнародною консалтинговою компанією Creator Synectics.

Марчук Іван Степанович народився 12 травня 1936 року в селі Москалівка, на території сучасної Тернопільської області.Як людина талановита, в радянські часи художник зазнавав утисків. Ставити свою творчість на службу нелюдській сірій системі Марчук не хотів, тому режим усіма можливими засобами намагався позбавити творця аудиторії. У 60-ті роки минулого століття творчість Марчука була під забороною, йому створювалися непридатні для творчості умови, полотна на виставках не демонструвалися.

Незважаючи на багаторічну працю і очевидну наявність таланту у Марчука, до 1988 року Спілка художників не визнавала творчість живописця. Прийняти художника до своїх лав профспілка не бажала, хоча виставки його полотен з успіхом проходили в різних містах СРСР. У 1979 і 1980 роках картини Марчука навіть були продемонстровані на виставках в Москві. Тільки в 1988-му, коли Радянський Союз доживав останні роки, творчість його формально визнали і прийняли до Спілки художників УРСР.