У 2018 році жителі житлового масиву Вигурівщина-Троєщина здивувалися, коли замість вулиці Сабурова на картах почала відображатися вулиця Сержа Лифаря. На перший погляд, досить дивне ім’я. І чому столична вулиця була перейменована на честь якогось іноземця? Хто він такий? Як виявляється, він ніякий не іноземець, а корінний киянин. І його справжнє ім’я Сергій. Далі на kyivski.info.
До еміграції
20 березня 1905 року у передмісті Києва народжується Сергій Михайлович Лифар. Родинне коріння сягає козацьких часів і ймовірно походить з Канівщини. Там проживав дід Сержа, який любив розповідати внуку про славні часи козацтва, а також показував гетьманські грамоти, якими нагороджували родину Лифарів за службу.
Шкільну науку хлопець здобував у Імператорській Олександрівській гімназії та Восьмій Київській гімназії. Окрім того, відвідував уроки гри на музичних інструментах – скрипці і фортепіано. Також співав у хорі Софіївського собору.
У 17 років спробував для себе щось нове – танці. Він долучився до балетної студії “Школа руху” Броніслави Ніжинської. Це був 1922 рік – час, коли більшовики почали зміцнювати свою владу в окупованій Україні.
Розуміючи, що в таких умовах творчий розвиток скоро стане неможливим, Ніжинська емігрує до столиці Франції. Згодом на її запрошення сюди емігрує і Сергій Лифар.
Розквіт таланту
Переїхавши до Парижу, Сергій продовжує відточувати свою майстерність. У цьому йому неабияк допомагають відомі вчителі – Енріко Чекетті та Ніколя Лега. Досить швидко хлопчина перетворюється на нову зірку балету, пройшовши шлях від артиста кордебалету до першого соліста. Видатного танцюриста того часу Сергія Дягілєва вражали виступи Лифаря у “Аполлоні Мусагеті” та “Жар-Птиці”. Балетмейстер віщував велике майбутнє для юнака. І не помилився.
У 1929 році після смерті Сергія Дягілєва Лифар очолює балетну трупу “Гранд-Опера”. За наступні 30 років він підіймає її престиж до нечуваних вершин. Його творчістю захоплювався Шарль де Голль. А Сальвадор Далі пропонував співпрацю під час підготовки до балету “Ікар”.
Навіть окупація Парижа німецькими військами не змусили втекти Сержа Лифаря. Він залишився тут зі своїм рідним балетом та продовжував творити. Протягом 1929-1958 років він створює понад 200 вистав та виховує 11 зірок балету. У 1947 році завдяки йому у Парижі було створено Інститут хореографії. Займався викладацькою діяльністю, а також пропагував цінність танцю як культурного надбання при ЮНЕСКО.
Після звільнення з “Гранд-Опера” Серж Лифар бере у руки пензель, створюючи чудові картини. Багато його творінь потрапляють до музеїв. А деякі з них купують за величезні гроші. Наприклад, у 1972 році Президент Франції Жорж Помпіду купив його картину за 250 тисяч франків.
Та й сам Серж був завзятим колекціонером. Він викупив понад 100 книг з колекції Сергія Дягілєва, а також мав оригінали листів Олександра Пушкіна. Однак в останні роки життя значну частину своєї колекції Серж Лифар змушений був продати. Хоча понад 800 одиниць експонатів його дружина передала Україні і вони почали зберігатися у публічній бібліотеці імені Лесі Українки у Києві.
Варто зауважити, що Серж Лифар дуже сумував за своїм рідним містом. У 1961 році у нього була змога відвідати Київ. Він був дуже щасливим. Серж завжди пишався своїм українським походженням. Тому навіть відмовився прийняти пропозицію Президента Франції Шарля де Голля щодо зміни громадянства та отримання паспорта республіки.
15 грудня 1986 року Серж Лифар помер у швейцарському місті Лозанна.
У 2004 році з нагоди 100-річчя від дня народження танцюриста Національний банк України випустив ювілейну пам’ятну монету. Окрім вулиці, його ім’я носить Київська муніципальна українська академія танцю.