Українська земля є багатою на талановитих людей. На жаль, у пошуках кращого життя багато цих поетів, письменників, співаків та акторів переїжджали до Москви чи Санкт-Петербурга і, досягнувши тут успіхів, на них вішали ярлик “росіянин”. Серед таких митців був і киянин Олександр Вертинський. Далі на kyivski.info.
Київський період
8 березня 1889 року в родині дрібного чиновника народжується Олександр Миколайович Вертинський. У п’ятирічному віці хлопчик став повним сиротою і його вихованням продовжила займатися рідня. Але, мабуть, неуспішно. З першого навчального закладу, Імперської Олександрівської гімназії, малого Сашу виключили, бо погано себе поводив та взагалі абияк ставився до навчання. Тому довелося продовжити науку в Четвертій Київській класичній гімназії.
Вже у юні роки хлопця цікавила театральна творчість. Він виступав у аматорських виставах. При цьому його підхід до сцени був відмінним від інших акторів. Олександр любив поезію і тому, виконуючи роль у виставі, намагався вразити глядача влучними словами.
На його творчий розвиток впливають тематичні зустрічі з поетами, акторами і художниками того часу. Серед них можна виокремити, наприклад, Казимира Малевича та Марка Шагала.
Окрім цього, Олександр займається літературною діяльність та пише твори для газет.
Він починає ставати досить популярним серед бомонду Києва. Але Олександр хоче більшого. Тому у 20 років вирушає до Москви у пошуках себе, визнання та багатства.
Переїзд у Росію
У Москві хлопець знайомиться з багатьма відомими людьми. Серед них, зокрема, Володимир Маяковський, який намагається зацікавити Олександра течією футуризму.
Вертинський грає невеликі ролі у пародіях та намагається вступити до Московського художнього академічного театру, але Костянтин Станіславський йому “не повірив” – картавість хлопця не сподобалася легендарному режисеру.
Після початку Першої світової війни Олександр Вертинський вирушає на фронт санітаром. Його основна робота полягає у супроводі поранених, яких перевозили поїздом з передової до Москви. Як згадує пізніше митець, за близько півроку він зробив понад 35 тисяч перев’язок.
Навесні 1915 року Вертинського було демобілізовано і він повертається до театру мініатюри Марії Арцибушевої. Однак тепер його виступи будуються на основі власних п’єс. Незмінним на багато років атрибутом його вистав стала маска сумного П’єро. Згодом він доповнив образ чорним одягом і став Чорним П’єро. Це зробило його популярним на території всієї імперії. Але згодом він змінює маску на фрак, який став його новим символом.
У 1917 році до влади в Росії прийшли більшовики. Вертинський розумів, що у нових умовах йому буде важко жити і творити. Тому спочатку Олександр Миколайович вирушає з концертами на південь України, а потім взагалі емігрує до Туреччини.
Починається нескінченне кочування по світу. Спочатку Румунія, потім Польща, Німеччина і нарешті Франція, де Олександр знайшов вдячного та уважного слухача. Був кількамісячний період, коли він жив і намагався творити в Америці, але несприйняття англійської мови створювали йому бар’єр. Тому він переїжджає до Китаю і зосереджує свою творчість на російських емігрантах у Шанхаї. Тут він робить третю спробу повернутися у Росію. Нарешті отримує погодження, але через початок Другої світової війни ніяк не може отримати відповідні документи.
Жити у Китаї стає дуже важко, що також спричинено японською окупацією. І нарешті у 1943 році йому дають дозвіл на повернення у Росію.
Життя вдома було нелегким. Йому практично не дозволяють виступати у великих містах. Хоча зали з його виступами завжди переповнені. Лише незначна частина його творів допускається цензурою до публікації.
21 травня 1957 року Олександр Миколайович Вертинський помирає у ленінградському готелі.