Видатний медик та науковець Олександр Богомолець вважав своєю місією пошук шляхів задля збереження здоров’я людей та їх довголіття. Усе своє життя він невтомно працював на медичній ниві та досліджував найрізноманітніші хвороби та способи їх лікування. Іменем Олександра Богомольця названий столичний медичний університет, численні вулиці та парки, його шанують та пам’ятають учні та послідовники. Дізнайтесь більше про його життєвий шлях та здобутки. Далі на kyivski.
Дитинство та роки навчання
На світ майбутній науковець з’явився 24 травня 1881 року в Лук’янівській в’язниці в Києві. Саме там на той момент перебувала Софія Богомолець, яку засудили до 18 років каторги за революційну діяльність. Батько Олександр Богомолець старший, який за професією був земським лікарем, відбував заслання в Сибіру.
Новонародженого малюка віддали на виховання дідусеві. Маму йому судилося побачити лише раз, у віці 10 років. Софія померла на засланні від сухот. Батько ж повернувся й забрав сина.
Закінчивши у 1900 році 1-у Київську гімназію із золотою медаллю, Сашко став студентом юридичного факультету Київського університету Святого Володимира. Спочатку його цікавила кар’єра адвоката-криміналіста, але вже за рік він перевівся на медичний факультет.
Виявляючи активну громадянську позицію, хлопець мав певні неприємності з поліцією й невдовзі перевівся в Новоросійський університет, що в Одесі. Вже на другому курсі Олександр опублікував першу наукову працю.
Закінчивши навчання, майбутній академік залишився працювати в університеті. У 1907 році він став лаборантом кафедри загальної патології, а за три роки здобув звання приват-доцента цієї ж кафедри.
У 1909 році Олександр захистив дисертацію. Його опонентом був видатний фізіолог Іван Павлов, який високо оцінив здобутки молодого колеги. Тож, науковий шлях було успішно розпочато й надалі варто було очікувати значних здобутків.
Наукова та викладацька діяльність
Наступним етапом у науковому житті Олександра Богомольця стало закордонне відрядження. Молодий науковець вирушив до найкращих університетів та клінік Німеччини та Франції, де колеги зазначали, що їм є чому повчитись у гостя.
Повернувшись додому, Олександр одержав посаду екстраординарного професора кафедри загальної патології і бактеріології медичного факультету Імператорського Миколаївського університету (наразі це Саратовський університет), де працював до 1925 року.
Саме тут почала інтенсивно розвиватись його наукова кар’єра, а також проявився організаторський талант. Під керівництвом Богомольця була організована наукова лабораторія. Устаткування для неї професор частково привіз із Парижа, а значну частину створив сам. Це дозволило здійснювати експериментальні роботи у сфері патологічної фізіології.
Олександр Олександрович написав та видав «Короткий курс патологічної фізіології». Окрім того, він активно вивчав імунологію, різноманітні механізми роботи імунітету та особливості обміну речовин.
Одним із найвизначніших винаходів так званого «Саратовського» періоду в його науковому житті стала цитотоксична сироватка, яка мала здатність активізувати імунний захист та прискорювати загоєння ран.
У 1925 році науковець переїхав до Москви у зв’язку з обранням на посаду професора кафедри патологічної фізіології медичного факультету 2-го Московського державного університету. Працюючи тут, він написав багато фундаментальних наукових праць, серед яких: «Криза ендокринології» (1927 рік), «Загадка смерті» (1927 рік), «Про вегетативні центри обміну» (1928 рік), «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу» (1929 рік).
З 1928 по 1931 рік Олександр Богомолець керував Центральним інститутом гематології і переливання крові, де розв’язали проблему консервування крові.
Повернення на Батьківщину
В Україну науковець повернувся 1929 року, а вже наступного року він став президентом Академії наук УРСР. У рідному Києві він створив Інститут експериментальної біології і патології, яким керував до кінця життя. Ця наукова установа працює і в незалежній Україні під назвою Інститут фізіології імені О. О. Богомольця.
Подальша наукова кар’єра була відзначена обранням Олександра Олександровича:
- академіком академії наук Української РСР у 1929 році
- академіком Академії наук СРСР у 1932 році
- академіком Академії наук Білоруської РСР у 1939 році.
Упродовж цих років науковець мужньо захищав своїх колег, які ставали жертвами репресій. Завдяки його впливові вдалось урятувати не одну долю. Він добре пам’ятав життєвий шлях батьків, тому дбав не лише про здоров’я та довголіття, а й про справедливість.
Після початку Другої світової війни, Олександр Олександрович разом з очолюваним Інститутом евакуювався до Уфи. Там він реорганізував науковий процес задля зміцнення обороноздатності країни та дослідив багато питань патологічної фізіології у військовій медицині.
У 1942 році Олександр Богомолець став віце-президентом Академії наук СРСР. Він також активно підтримував ідею створення Академії медичних наук, членом якої став після її організації.
У 1944 році науковцю було присуджено звання Героя Соціалістичної Праці, вручено орден Леніна та Золоту медаль «Серп і молот». Тоді держава не оминула увагою його здобутки. Олександр Олександрович, своєю чергою, повернувся до рідного Києва після його звільнення та долучився до відновлення держави.
Наукова спадщина
Варто зазначити, що Олександр Олександрович не вирізнявся міцним здоров’ям. Ще в дитинстві він захворів на туберкульоз і хвороба супроводжувала його протягом усього життя, періодично нагадуючи про себе.
Так, восени 1943 року у науковця стався розрив плеври. Ситуацію ускладнювало постійне паління та загальний незадовільний стан легень. Того разу Олександру Олександровичу вдалось впоратись із хворобою.
Наступний пневмоторакс стався влітку 1946 року. Науковець декілька днів боровся за життя, встиг поговорити зі своїм єдиним сином Олегом та дати йому розпорядження. Серце видатного науковця зупинилось 19 липня. Академіка поховали в парку біля його будинку. Цей парк він особисто висадив разом з учнями.
Численні послідовники продовжили справу свого наукового керівника. Проте, їм судилось стикнутись із непередбачуваними труднощами. У 1952 році учення академіка Богомольця визнали помилковим на рівні держави. Воно нібито не відповідало радянській фізіології, а тому було названо псевдонаукою. Наукові інститути, засновані Олександром Олександровичем, закрили, а членів його почали переслідувати.
Лише після смерті Сталіна ці рішення було скасовано. Наукові інститути відновили свою роботу й увесь світ і досі використовує наукові напрацювання та здобутки Олександра Олександровича Богомольця.
Видатний науковець вважав, що кожна людина має жити не лише для себе, й для інших людей, а також для Батьківщини. Саме цього він щиро прагнув і тому все своє життя віддав людям. Олександр Олександрович вірно служив медицині та зробив усе, що міг та навіть більше, щоб покращити якість життя людей, уберегти їх від хвороб та дати можливість жити довго та активно.
Саме тому його ім’я і досі пам’ятають та шанують не лише в академічних колах, а й у суспільстві.