Ім’я відомого українського режисера відоме в усьому світі. Кожен українець знає основні моменти життя, а кожен киянин хоча б раз відвідував кіностудію імені Довженка, або ж нещодавно відкритий Довженко – центр. Він був мрійливим і геніальним, талановитим і закоханим в життя. Але не дивлячись на його відомість, в його біографії й досі є білі плями, через які виникає багато запитань. Далі на kyivski.info.
Сьогодні ми розповімо основні факти з життя відомого режисера і драматурга Довженка.
В нього два дні Народження
Один з найбільш спірних фактів біографії видатного режисера – це дата його народження. Наприклад, в метричній книзі, яка зберігається в архіві дата його народження 29 серпня 1894 року за старим стилем. Тобто за новим календарем дата його народження 10 вересня. Але досить часто в різних джерелах та біографіях Довженка зустрічається і дата 11 вересня. З часом виявилось, що невипадково, оскільки сам Олександр святкував свій день Народження саме 11 вересня, про що і писав в своєму особистому щоденнику. В записі від 12 вересня 1954 року йде мова про святкування 60 років, ювілею. Звісно митець писав що отримав багато привітальних телеграм.
Його ставлення до Києва
І хоч у багатьох своїх листах та відгуках Довженко писав про «убогий» Київ, він обожнював українську столицю. З Києвом було пов’язано велику частину його життя. В його щоденнику дуже багато спогадів про Київ. Він мріяв повернутись і бути хоча б похороненим тут. В одному з записів 1948 року він описував, що Київ це місто – геній. Неймовірно красивий, не дивлячись навіть на намагання архітекторів і керівництва столиці зробити його убогим і нікчемним. Довженко вважав Київ не лише геніальним містом, але й геніальним місцем. Олександр порівнював Київ зі старцем, який руйнований майже вісімсот років і має свою особисту драму.
Також до цього, дуже болісно реагував Довженко і на руйнацію української столиці радянськими військами, в часи Другої світової війни. Олександр служив в рядах армії і приймав участь в операції звільнення міста від окупантів. В своєму щоденнику він писав, що його батько помирав в Києві в часи німецької окупації без їжі і боявся, що Україна загине і не відродиться з попелу. Так і помер не дочекавшись зустрічі із сином.
Багато страшних речей дізнався Олександр Довженко під час війни. Він писав у щоденнику 29 листопада 1943 року, що до нього приїхав його товариш Віктор із фастівської частини. Товариш плакав і хотів перевестись, тому що його комбат не приховував своєї ненависті до українців і гнобив всіх, хто мав хоч якесь відношення. Командир радянської армії, де всі мали єдину мету звільнити території від окупантів, ненавидів українців. Віктор хоч і був російським залізничником, але його дитинство пройшло в Україні.
Важко описував Довженко і післявоєнний Хрещатик, вірніше те, що від нього залишилося. Хрещатик було зруйновано вщент. На одній з вулиць Олександр зустрів дружину сторожа Архипа, який працював на Олександра у довоєнний період. Виявилось Архип підірвався в одному з будинків. Вже з часом, коли Довженко розпитував містян йому відкрилась страшна картина, що Хрещатик було зруйновано не німцями, а радянською владою, які закладали вибухівку не враховуючи життя звичайних киян. Довженко згадував в щоденнику, що говорити про це не можна і згадувати також. Для всіх Київ було зруйновано безсердечними німецькими окупантами.
Ставлення до своєї професії
Ще одним цікавим фактом про життя відомого кінорежисера можна вважати його кар’єру. Розпочинав він працювати карикатуристом. Його роботи публікувались як ілюстрації в журналі «Молот», який видавали в США, а також публікувався в газетах Харкова.
Як художник знаменитим він не став. Але карикатури почали активно обговорювати вже після смерті митця, до того ж більшість його робіт були дуже пропагандистські, але й зустрічались і смішні шаржі.
Українським школярам Довженко відомий як письменник і автор «Зачарованої Десни». Про себе ж Довженко завжди говорив лише одне, що він кінорежисер. І всі його твори це готові сценарії для зйомок, але, через політичні репресії він не мав можливості відзняти їх на плівку.
Найвідоміші фільми митця
Найвідомішою українською кінострічкою в усьому світі є фільм Довженка «Земля». В 1930 році це кіно було відзнято на Київській кінофабриці, але глядач побачив її вже після численних правок та цензури. І навіть в такому зміненому варіанті картина про колективізацію і історію українського села демонструвалися в кінотеатрах всього 9 днів.
Цей фільм розкритикували в радянській пресі. В решті решт цю роботу зняли з показу, через занадто сильний натуралізм. Найбільша критика дісталась Олександру від Дем’яна Бєдного, який написав нарис «Філософи». Ці всі події і несправедливе ставлення до його роботи призвели до того, що Довженко повністю посивів всього лише за кілька днів. Своїм найближчим друзям він говорив, що хотів би просто померти.
Через 15 років Олександр Довженко зустрів Дем’яна в кремлівській лікарні. Він зупинився навпроти Довженка і сказав, що шкодує за свою критику, оскільки ні до, ні після виходу фільму «Земля», подібних картин в своєму житті критик більше ніколи не бачив. І зізнався режисеру, що його картина це дійсно високе мистецтво кінематографу.
Але що цікаво, попри неприйняття картини радянським союзом, «Земля» знайшла відгук серед іноземних глядачів. Італійські кінематографісти називали Довженко «Гомером» в світі кіно. В 1958 році, стрічку перемонтували, повернули вирізані радянською цензурою моменти і продемонстрували її вже на фестивалі в Брюсселі. Саме тоді ця стрічка потрапила до списку найкращих фільмів. Також, важливо зазначити, що фільм «Земля» увійшов до списку шедеврів світового кіно ЮНЕСКО,
Як згадує сам Довженко, найбільше визнання він отримав від Чарлі Чапліна. Цей спогад також є в щоденнику митця. Він писав, що в один момент згадав виступ відомого коміка, який говорив, що слов’янство дало поки єдиного талановитого митця в кінематографі і це Довженко. Також Олександр писав у своєму щоденнику, що українська делегація опустила очі на цих словах, не зовсім розуміючи як на них реагувати.
Радянське визнання талановитого митця
Ставлення з боку радянської влади до творчості Довженка було досить не однозначним. З одного боку Олександр отримав найвищі премії та винагороди в індустрії. Він мав одну Ленінську та дві Сталінських нагороди. До речі Ленінську отримав посмертно за роботу «Поема про море».
Взагалі преміях давались режисеру дуже непросто. Особливо складно йшла робота на стрічкою «Щорс». Ця робота виконувалась на замовлення, а замовником був Сталін. До речі він був і співавтором сценарію. Саме він затверджував акторів, контролював весь знімальний процес і давав розпорядження про перезнімання епізоду, якщо йому щось не сподобалось.
Але як би складно не давалось Олександру виробництво цього фільму, саме ця стрічка зробила його відомим. Цей фільм подивилось понад 31 мільйон глядачів в усьому Радянському Союзі.
Другий фільм, з який Довженко отримав Сталінську премію, «Мічурін». Але про цю стрічку митець згадує х з більшою теплотою та любов’ю. Він писав, що із великим задоволенням працює над сценарієм. Він писав і про те, що це звісно руська тема, але дуже сподівався, що рідні українці його зрозуміють.