У столиці щотижня проходить безліч танцювальних фестивалів, однак про них, в основному, знають лише залучені у цей світ люди. Спортивні танці — це важкий, але у той самий час неймовірно гарний вид спорту. Далі на kyivski.info.
Перший фестиваль
У 1989 році на думку заслуженого тренера, Валентини Федорчук, прийшла думка, про проведення щорічного танцювального фестивалю. У ідею було покладено об’єднати танцюристів різного віку та здібностей, зібрати суддів з усього світу, зробити фестиваль відомим для кожного та вивести його на міжнародну арену. Перший турнір “Парад Надій” відбувся у 1989 році й кожного року, не дивлячись на пандемію та повномасштабну війну, продовжує проводитись.
Що можна побачити на “Параді Надій”?
Зазвичай, кожен фестиваль проходить два дні. Але чому так довго? Тому що кількість пар кожного року стає все більшою, тим паче, що до столиці приїжджають танцюристи з різних куточків України, а також світу. Для проведення запрошують досвідчених суддів з усіх куточків землі, які повинні на високому рівні оцінювати виступи. На паркеті можна побачити дітей та дорослих різного віку від 4-х років. Кожен повинен бути готовим до натовпу пар, які будуть показувати свою майстерність. Звичайно, голосна музика, що супроводжує кожен танець протягом всіх днів забезпечена. Але найгарнішим на цьому фестивалі — це, звичайно, танцювальні програми. На “Параді Надій” представлені такі танці, як повільний вальс, танго, віденський вальс, фокстрот та квікстеп — це все європейська програма, а також латиноамериканська, у яку входять ча-ча-ча, самба, румба, пасодобль та джайв. Навіть для тих, хто не орієнтується у спортивно-бальних танцях, видовище буде заворожувати.
Кожен день поділяється на три відділи. Перший, зазвичай, зустрічає наймолодших представників. Деякі лише починають робити свої початкові кроки у спорті, але є й ті, хто невпинно працює над собою кілька років. А останній відділ присвячений вже майстрам своєї справи. На змаганнях представлені такі категорії: ювенали, юніори, молодь, дорослі, сеньйори та хобі. Кожен відвідувач може знайти собі зручні місця і насолоджуватись фестивалем, але попередньо потрібно внести оплату за квиток. Кожна танцювальна подія — це дороге задоволення, оскільки потрібно орендувати приміщення, заплатити кожному судді, які цілий день невпинно оцінюють учасників на паркеті, найняти діджея або музикантів. Відвідувачі можуть обрати свою улюблену пару та вболівати за неї, але кожен повинен бути готовим, що це місце не для тих, хто полюбляє тишу. А наприкінці кожного відділення відбуваються нагородження, де найкращим представникам, що дійшли до фіналу, дають нагороду у вигляді дипломів та медалей. До останнього кола завжди доходять 6-7 пар, які вибороли своїм зовнішнім виглядом та танцем собі місце на п’єдесталі.
Засновниця “Параду Надій”
Валентина Федорчук — це заслужений тренер України зі спортивного танцю. Спочатку кожен танцівник стає майстром у своїй справі, а потім до нього починають приходити інші пари, які хочуть навчитись того самого. Валентина народилась у місті Києві у 1948 році. Спочатку вона пішла шляхом музиканта та закінчила музикальну школу. Але у танцівників часто буває, що є хист до багатьох речей, тим паче до музики, яка супроводжує спортсмена все професійне життя. Прийшла до танців Валентина не з самого малечку, що часто можна зустріти у спортивних танцях. Вперше вона відвідала танцювальний клас у 16 років і через три місяці виступила на першому своєму змаганні. Також пов’язала своє життя з танцями жінка не відразу, а пропрацювала диригентом-хормейстером у школі понад 11 років. Але згодом Федорчук зрозуміла, що танці — це її пристрасть. Вона відкрила свою школу, розпочала набирати групи для занять, а потім вирішила створити фестиваль танцю “Парад Надій”, сподіваючись, що ця подія буде щорічною. Так і вийшло. Валентина викладає танці не лише у своєму клубі, а й працює викладачем у Київському університеті імені Бориса Грінченка, на факультеті музичного мистецтва та хореографії. Її обов’язковими дисциплінами є “практикум викладання бального танцю” та”керівництво кваліфікаційними роботами”.
Бальні танці з кожним роком заполоняють все більше людей. До початку виходу “Танці з зірками” про такий вид спорту ніхто й не знав. А ті, хто були в курсі, що це таке, взагалі не вважали спортом. Однак з плином часу кияни почали розуміти наскільки це важко. Щоденно сотні дітей та дорослих йдуть до невеликих залів та годинами тренуються, щоб стати професіоналами, як і їх тренери. “Парад Надій” дав можливість щорічно брати участь у якісному фестивалі. Тисячі танцюристів розпочинали свій змагальний шлях саме з нього. І все завдяки людині, яка створила середовище, де чесно оцінюється професіоналізм кожного спортсмена. Для тих, хто ніколи не відвідував такі фестивалі, варто замислитись і сходити, хоча б на один. Можливо хтось вирішить, що це саме той спорт, який був потрібен, щоб розпочати нове життя, або просто відпочити від буденності. Бальні танці у столиці стають популярнішими з кожним днем. Молоді танцюристи відкривають нові школи, де навчають дітей витривалості, роботи над собою, пластики, відчуття ритму тощо. Спортивно-бальні танці — це неймовірно складно, але прийшовши одного разу на тренування, забути ніколи не буде змоги, навіть якщо довелось покинути цей вид спорту.