Після чергового разу погроз та принижень Олеся вирішила: досить! Взявши кота Басю та свою швейну машинку, жінка втекла від чоловіка. Але куди їй було йти, адже в холодній москві в неї нікого не було! Вона вирушила на вокзал, купила квиток до Києва і поїхала додому. Вона не знала, як житиме далі, мріяла про театр і просто бути вільною… Але з повернення додому й почалася кар’єра акторки Олесі Жураківської…Далі на kyivski.info.
Ще деякий час в голові лунав голос її колишнього тирана-чоловіка: “Кому ти потрібна! Да ти подивись на себе! Хто чекає на тебе в театрі?! Придумала ж таке…” Вона чула ці фрази роками, і в якийсь момент повірила, що нікому не потрібна, ні на що не здатна…
Але тут, у рідному Києві, на неї дійсно чекали. В Театрі на Лівому березі вона відразу потрапила на проби – і пройшла їх успішно. Олесі запропонували ролі у деяких спектаклях, серед яких була й “Корсиканка” – її перша велика роль після років простою. А головне – в неї повірили, вона знову була серед своїх, у своєму колі.
Вдень вона з радістю бігла на репетиції, ввечері грала в виставі, а вночі сідала шити своїм знайомим, таким чином вона заробляла гроші на життя. Таки її мама мала рацію, коли наполягла, щоб Леся отримала серйозну спеціальність…
Мрія стати акторкою
Вона завжди хотіла стати акторкою: виходити на сцену, зніматися у кіно, чути овації на свою честь. Але батьки казали, що треба ставити реалістичні цілі в житті – тоді й розчарувань не буде.
В неї була звичайна родина: мати працювала на швейній фабриці, тато на будівництві, старша сестра також шила. І хоча кожного свята Леся розважала рідних різними етюдами, піснями, мініатюрами, родина вважала все це несерйозними пустощами. І за порадою мами дівчинка спочатку отримала життєву спеціальність, яка принесе заробіток, – стала технологом швейного виробництва. Але хіба мрію зупиниш?
На початку 1990-х років разом з подругою Леся вирушила у москву – вступати в театральний. Подружка пролетіла, а Жураківську прийняли. Вона пригадує, що вразила приймальну комісію своєю несхожістю на інших: Леся читала вірші українською, співала пісні та танцювала народні танки. Мрія здійснилася, а після закінчення дівчина потрапила у московський театр ім. Єрмолової.
Там Леся відслужила всього два роки. Пішла, бо в її житті трапилося велике кохання: вона зустріла чоловіка, який готовий був заради неї на все. І Леся сама, добровільно відмовилася від своєї мрії.
У золотій клітці
Вона з дитинства відчула на собі, що таке булінг. Високу дівчину тролили у школі – однокласники дражнили її “товстухою” та “дилдою”. Звикнути до цього неможливо, але лише за багато років Олеся навчилася правильно реагували на булінг.
Коли вона навчалась на останніх курсах інституту, зустріла свого майбутнього чоловіка. Це сталося випадково – Олеся зайшла в магазин, власником якого й був той чоловік. Вона ніде не називає його ім’я, каже, що він був бізнесменом, мусульманином.
За деякий час вони стали жити разом, а потім й одружилися. І чоловік зробив все, щоб закрити Лесю вдома. Спочатку вона залишила роботу в театрі, про яку так мріяла. Потім майже припинила спілкуватися і зустрічатися з подругами, бо чоловіку це дуже не подобалось.
Він постійно принижував її, почав погрожувати. Цілих 5 років жінка була поруч з ним, бо кохала: їй здавалося, що її любов може все змінити. Чоловік дико її ревнував, до Лесі боялися підходити навіть знайомі. І в якийсь момент вона відчула – прийшов час рятуватися, бо ще трохи – й стане пізно!
Її життя змінилося кардинально! Повернулась додому, вона влаштувалась в улюблений театр, почала грати. А ще – фактурну Жураківську, яку ні з ким не сплутаєш, почали запрошувати у кіно. Хоча колись на свою адресу вона також чула, що великих жінок не знімають – бо їх камера не любить. Виявилося – ще й як любить!
Зараз вона впевнена: головне – щоб людина сама собі подобалась, приймала себе, а якщо хтось вважає, що треба скинути зайву вагу або зробити пластику – то це його проблеми. Леся розуміє, що не може подобатися усім, головне – сприймати і поважати себе.
Та, яку любить камера
На початку 2000-х років українського кіно було небагато, але Олесю примітили. Її енергетика, харизма, несхожість з іншими стали її скарбом. Спочатку їй пропонували другорядні ролі та епізоди, а потім пішли й головні.
Активно знімалась і в серіалах: “Жіночий лікар 2”, “Метелики”. Глядачі полюбили її відкриту душевну Павлину в “Кріпосній”, запам’ятали її маму в нашумілому проєкті “Перші ластівки”, Ларису в “Папіку”.
В серіалі “Подорожники” Жураківській довелося суперничати з Ірмою Вітовською, звісно за сюжетом. А за деякий час вся країна переживала з її героїнею проєкту “Мама”, яка вирушає визволяти свого сина з російського полону.
На чолі рідного театру
В січні 2023 року акторка Олеся Жураківська очолила Театр на Лівому березі – той самий, в який вона прийшла на початку 2000-х років. Станіслав Жирков, що був художнім керівником останні роки, через війну покинув Україну. Театр знов почав ставити вистави восени 2022 року – і всім стало зрозуміло, що хтось повинен очолити трупу. Колеги запропонували Олесі цю посаду – і вона погодилась. Жураківська каже, що поки обіймає крісло тимчасово, все буде залежати від того, як вона впорається. Бажаємо Олесі Вікторівні успіхів!
В серпні 2023 року в Олесі Жураківській був ювілей – їй виповнилося 50 років. Вона відразу попередила друзів, знайомих і прихильників, щоб не дарували їй квітів, і закликала задонатити на допомогу ЗСУ. Ввечері акторка вийшла на сцену і зіграла в спектаклі “Корсиканка” – саме того, з якого почалося її повернення в професію…