Лідія Яремчук — це народна артистка України, що народилася у Києві 8 грудня 1945 року. Відома незчисленною кількістю ролей на сцені національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки та в кіно. Вона ж лауреатка національної Шевченківської премії, хоча сама тим ніколи не пишалася, адже, на її думку, звання — це просто слова, сьогодні воно є, а завтра нема. Далі на kyivski.
Шлях до театру
Як зазначає актриса, театр вабив її ще з першого класу школи, саме тоді вона обрала для себе митецький шлях. Майбутня актриса не оминала жодного зі шкільних заходів, вона активно брала участь у всіх виставах, танцювала й захоплювала глядачів декламацією художніх творів.
Вдома рішення Лідії стати актрисою не сприйняли, однак з часом дівчина довела, що це її життєва стежина, й що вона може реалізуватися у світі театру. Одного разу на виставу юної Яремчук завітала її мама і побачивши юрбу народу з подивом запитала: “Ці всі люди прийшли подивитися на мою Лідочку?” Трохи пізніше й тато навідався на одну з вистав доньки, він замислено й суворо спостерігав за її грою, а вдома сказав: “Перестаньте завантажувати Ліду домашніми справами, вона й так трудиться, дайте їй спокій!” Відтоді ставлення батьків до захоплень Лідії значно змінилося. Вони повірили у талант доньки й з часом почали нею пишатися.
Проте не все було легко. Вступивши до театрального університету Лідія не раз зневірялася у собі й своєму таланті, а після декади українського мистецтва у Москві ледь не покинула навчання. Це сталося, коли Яремчук навчалася на 4 курсі. Тоді вона була не задоволена своєю участю в жодній з курсових робіт, не відчувала себе впевненою, боялася бути буденною. Зрештою все полишила і поїхала вивчати словʼянські мови.
Лідія займала скромне місце в університеті і їй часто пропонували перевестися на театрознавчий факультет. Вона сумнівалася у своїх силах, аж раптом отримала роль героїні, яка її захопила. Лідія вивчила свою персонажку до найдрібніших деталей, почала цікавитися всім тим, що досі їй було байдужим. І все заради того, щоб не просто зіграти, щоб бути героїнею вистави. Саме так Яремчук віднайшла своє місце в театрі, а вже у 1968 році закінчила Інститут театрального мистецтва ім. Карпенка Карого.
Національний академічний драматичний театр драми імені Лесі Українки
Часто актори говорять про те, що їм потрібна свобода, але для Лідії було важливіше почуватися на роботі як вдома. І такий дім вона змогла віднайти в академічному театрі Лесі Українки. Цей театр, як і всі інші, має свої особливості, хтось ним захоплюється, хтось ні. Для Лідії він був взірцевим.
Ще коли молодою дівчиною Яремчук завітала до театру, почула як більш досвідчена акторка давала поради-настанови молодій колезі. “Без панчіх на сцену не виходити, яблука за кулісами не гризти, не читати там. Або ти за кулісами готуєшся вийти на сцену, або йди геть”. Ці слова Лідія запамʼятала на все життя і свято їх дотримувалася.
Яремчук вбачала в театрі Лесі Українки етику і певне виховання. Вона завжди памʼятала, що сцена може помститися за легковажність та цинічність. Й сама не раз бачила як нехтували цим правилом, розповідали за кулісами анекдоти, а потім на сцені забували слова. Тому є правила, яких варто дотримуватися!
Театр Лесі Українки подарував Яремчук хороших подруг: Євгенію Азарх-Опалову та Любов Шах. З Євгенією Емануїлівною Лідія познайомилася ще до роботи в театрі, коли навчалася в останніх класах школи. Дівчинку показали Азарх-Опаловій і запитали чи є у неї талант, і чи варто думати про вступ до театрального. Акторка послухала Лідію і сказала, що можна.
Коли Яремчук стала працювати в театрі, не раз скаржилася Азарх-Опаловій на страх перед виступом, і тоді вже як колега, Євгенія відповідала їй словами хазяйки, у якої свого часу винаймала квартиру: “Навіщо я буду засмучуватися зараз, якщо доведеться плакати пізніше?”
З Любовʼю Шах Лідія познайомилася безпосередньо в театрі. У них були схожі звички, вони любили глибоко працювати над роллю. Яремчук завжди детально вивчала матеріал перш ніж вийти на сцену, інакше актор не актор — він голий натурник. Імпровізації, на її думку, мають бути наповнені сенсом, інакше буде хаос.
Яремчук в кіноіндустрії
Лідія Яремчук знялася в низці відомих фільмів, однак надала перевагу театру, бо не могла зніматися в жодному з них у день вистави. Звісно, акторка ставила перед знімальною групою ці вимоги, але в кіно такого не люблять, довелося обирати. В кіно значно більший заробіток, але робота в театрі більш імпонувала актрисі.
Якось молоду студентку Яремчук викликали на прохідну, бо з нею хотіла поговорити жіночка з : “Мосфільму”. Вона шукала дівчинку на роль Соні Турич, й Лідія ідеально підходила, тому отримала запрошення на фільмування. Умов було не багато, одна з них — все кинути та поїхати на знімальний майданчик. Однак, Лідія відмовилася, бо не могла так вчинити й тоді здивована жіночка заявила: “Вибачте, будь ласка, але ви дурепа”. Лідія й сама розуміла, що такого шансу може більш не бути, тому зовсім не образилася на нетактовний коментар. Проте доля подарувала їй ще багато шансів засвітитися у вітчизняній кінематографії.
Кіно чудове, але душа актриси лежала до театру, насамперед до лірико-комедійних ролей. Коли Яремчук знайшла свій жанр, вона нарешті перестала плакати та страждати на сцені, вона змогла повністю зануритися у вир театрального життя і поглянути на нього по-новому.