Суддя та люблячий батько 3 дітей вирішив взяти в руки зброю та вирушити на фронт, щоб захищати Київ від окупантів. Його звуть Іван Міщенко, пише kyivski.info. Він воював з перших днів війни і допоміг не допустити штурм міста, проявляючи мужність і вірність своїй Батьківщині. Чоловік розповів журналістам видання «NewYorker» про свій перший військовий досвід та про те, як він жив останні 2 місяці.
Як змінилося життя Івана Міщенка у перші дні війни?
24 лютого Іван був на роботі у суді. Коли він дізнався, що почалась війна, то одразу ж поїхав додому. Чоловік вирішив відправити дружину та дітей за кордон, а сам воювати у теробороні. За кілька хвилин усі вже сиділи в машині. Вони проїхали 800 км до польського кордону, після чого Іван Міщенко, ледве стримуючи сльози, попрощався з дружиною й дітьми та повернувся до Києва.
Вулиці міста швидко стали порожніми. Замість мирних жителів ходили військові зі зброєю, а між бетонними будинками було чути постріли та вибухи. Складно було зрозуміти, де відбувається стрілянина і куди знову впаде снаряд. Біля в’їзду до Києва Іван бачив величезні пробки, а центральні райони нагадували йому кадри воєнних часів.
З того дня всі чоловіки з 18 до 60 років мали стати на облік у військкоматах, щоб у разі потреби піти на фронт. Міщенко не хотів чекати, тому одразу ж записався добровольцем в ряди тероборони.
Спочатку його не хотіли брати через відсутність військового досвіду, тому він зателефонував до свого знайомого Романа і зібрав групу військових. Їх зарахували до складу 93-київської бригади. Спочатку судді сказали, що той займатиметься канцелярською роботою на базі добровольців тероборони, але потім усе змінилося. Чоловік, який працював суддею отримав знання та навички військового.
Івану Міщенку довелося ночувати на базі Київської області та пристосовуватися до військових умов життя. Коли командири цікавилися його думкою щодо цього, суддя відповідав:
«Адаптація — це головний ресурс людини. Якщо ти зможеш адаптуватись, зможеш і вижити; зможеш вижити — зможеш перемогти ворога», — говорив суддя командирам.
Після початку війни його підтримували інші військові тероборони і сім’я. Іван Міщенко зізнався, що він довго сумував за дружиною та дітьми. З метою безпеки він не хотів будь-кому про них розповідати. Коли його питали про сім’ю, він намагався одразу змінити тему.
Як жив Іван Міщенко під час служіння у теробороні Києва?
Разом з іншими військовими суддя за професією та новачок у військовій справі поступово навчався тактикам самооборони, розвідки, використання військової техніки і не лише. Коли окупанти кілька разів намагалися дістатися до Києва через найближчі міста (Ірпінь, Бучу та Бровари), Іван разом з іншими військовими заздалегідь визначав їхнє місцезнаходження за допомогою дронів і завдавав удар артилерією. Таким чином, поки решта учасників тероборони проходила теоретичне навчання в інших регіонах, Іван Міщенко навчався всьому на практиці. Він жив у абсолютно нових та не комфортних умовах.
Івану Міщенку доводилося чергувати на нічних змінах, носити важку артилерію, запускати дрони та знищувати ними ворожу техніку, брати участь у розвідках у лісових зонах Київщини та біля кордонів столиці. Незважаючи на всі труднощі, він продовжував служити в теробороні завдяки сильному бажанню захищати Київ та вірності своїй Батьківщині.
Одного разу під час чергової розвідки у лісі Київської області Іван Міщенко разом з іншими військовими побачив групу чоловіків з забрудненими обличчями. Вони підвелися з окопів і привіталися з Іваном. У них були мотоцикли, плити для приготування та баки з водою, які були покриті гілками. А поряд знаходилася установка для запуску ракет. На щастя, це були українські захисники. Вони запускали ракети у сторону місцезнаходження ворога, щоб той міг наблизитися до столиці. Тоді їхній командир наказав Іванові та іншим військовим піти звідти.
Дорогою назад він переглядав знімки на екрані дрону. Виявилося, що російські війська відступили і не намагалися захопити Київ. Через кілька днів він нарешті зміг повернутися до свого дому, розташованого в історичному центрі Києва. У квартирі, як і раніше, було тихо та порожньо. Його дружина та діти вирішили побути деякий час у Польщі поки війна остаточно не закінчиться. А сам Іван планує повернутися до роботи в суді.