Як повідомили українські ЗМІ, на початку війни з усіх міст Київської області найбільше постраждала Бородянка. Внаслідок вторгнення окупантів у місті знайшли сотні загиблих, і лише 700 місцевих жителів вдалося евакуювати. Серед тих, хто зміг вижити є Наталя разом з сином та чоловіком, пише kyivski.info. Вона розповіла журналістам порталу «НашКиїв» про те, що відбувалося в період окупації Бородянки та як їй та близьким вдалося залишитись живими.
Бородянка у перші дні війни
Вранці 24 лютого, коли розпочалася війна, Наталя поверталася додому. Якщо раніше вона їхала в Бородянку приблизно 1 годину та 30 хвилин, в той день їй довелося цілих 4 години добиратися назад з пересадками та змінювати маршрути. Жінка навіть не змогла скористатися автобусом, оскільки він їхав через Гостомель, де вже відбувалися бої з окупантами. Тоді вона вирішила повернутися в рідне місто наступним чином: спочатку доїхала іншим автобусом до ТРЦ «Lavina», а потім до Бучі. Там її підвіз чоловік на авто, а потім вона доїхала до Бородянки маршруткою за 100 грн.
24 лютого у місті було тихо, але наступного дня у місцевих жителів почалася паніка. Вони дізналися, що до Бородянки наближаються російські війська. Тоді багато чоловіків, у тому числі й чоловік Наталі, пішли до тероборони. Але зброї у місті не було, тому автомати отримали лише ті люди, які першими стояли у черзі.
«Чоловіки дуже обурювалися. Яка це тероборона», — згадала Наталя.
26 лютого мешканці Бородянки почали чути постріли. Наталя з сином та чоловіком спустилися в укриття сусіднього будинку, в якому зараз зруйновано під’їзд. Щоб там було тепло і можна було користуватися інтернетом, жінка занесла туди багато переносок.
«Але у підвалі все одно було дуже холодно. Ми з сином так замерзли, що о 3 ночі на свій ризик вирішили піти додому», — розповідає Наталя.
Того ж дня вона з чоловіком знову пішла до міського військкомату, але там було закрито. Чоловік Наталії згадав, що одного разу туди під’їхала машина. Невідомі чоловіки сказали, що військкомат вже не відкриють і порадили тікати з міста кудись подалі. Пізніше люди дізналися, що у Бородянці вже не було міської влади. Мер міста з іншими людьми втік.
Прихід оккупантов в Бородянку
27 лютого люди частіше чули постріли. Жителі сусідніх міст почали надсилати фото російської техніки, яка їхала до Бородянки. Наталя та її сім’я дуже хвилювалися і заспокоювали себе, кажучи, що їхнє місто нікому не потрібне. Вони думали, що росіяни їхатимуть далі, а місцевих людей не будуть розстрілювати. Але потім все виявилося навпаки.
Дім Наталі знаходиться на вулиці Центральній біля в’їзду до міста. Саме там було найбільше руйнувань після війни. Серед усіх будинків тільки її багатоповерхівка дивом вціліла. Жінка спостерігала, дивлячись у вікно, як 28 лютого росіяни почали заїжджати до Бородянки та влаштовувати пожежі:
«А потім почала їхати техніка. В місті відбувались пожежі. Пригадую стовп диму, коли орки обстріляли нафтобазу біля вокзалу. На центральній вулиці міста були «смерчі» та «гради», — згадала Наталя.
Одного разу, стоячи на кухні, жінка побачила, як росіяни запустили снаряд з танка в стіну квартири сусідки. В результаті було зруйновано частину будинку. З того часу у Бородянці відбувалися регулярні обстріли. Вдень Наталя з сином ховалися у коридорі, а вночі йшли до підвалу. А її чоловік поїхав в село до батьків, що там записатися в тероборону та воювати на фронті. Коли в місті тривалий час було тихо, мати з сином виходили на вулицю і обговорювали з сусідами те, що відбувалося. Потім у Бородянці розпочалася повномасштабна війна.
Що відбувалося у Бородянці в період окупації?
Через декілька днів після вторгнення армії РФ в Бородянку місцеві жителі опинилися наче на воєнному фронті — навкруги літали літаки, гради, на дорогах їхали танки та вантажні машини окупантів… Вони руйнували абсолютно все на своєму шляху.
Після 17:00 постріли не припинялися. Наталя з сином часто думала, куди сховатися. Вони вже не могли піти в укриття сусіднього будинку, оскільки окупанти розстрілювали людей на вулиці. Їм було нікуди йти, тому вони спустилися в підвал свого будинку. Потім сіли біля стіни і просто чекали. Тоді вони та інші люди почули, як поряд пролетіла бомба.
«Ми не зрозуміли, що сталося. Бачили, як піднявся пил, на голову почала сипатися цегла. Ми з сусідами перебралися до іншого коридору. Через 5 хвилин прилетіла друга бомба. У підвалі вибило двері. Ми впали на землю, прикриваючи собою дітей. Вдарило так, що задзвеніло у вухах», — розповідає жінка.
Тоді у людей почалася паніка. Всі розуміли, що якщо бомба полетить в їхній дім, тоді з підвалу ніхто не вийде. Наталя згадала, що тоді інша мешканка Бородянки у темряві побігла до своїх батьків у приватний сектор багатоповерхових будинків, щоб залишитись разом з ними.
«Ми виходимо у двір, а будинок поряд з рестораном повністю у вогні. Рами лежать на асфальті, стирчать кабелі. Словами не передати, що то за картина. Під’їзд будинку, де ми ховалися вперше, був зруйнований. Я й до сих пір не знаю, чи були там люди», — говорить Наталя.
Окупанти продовжували бомбити Бородянку, поки люди залишалися у будинках та підвалах. Багато хто з них плакав. Того ж дня Наталя зателефонувала мамі. Вона розповіла про те, що відбувається, і сказала, що не знає коли і як це все закінчиться.
У підвалі знаходилось багато людей. В основному серед них були літні та діти. У всіх було відчуття страху та тривоги. Вночі ніхто не міг заснути, навіть діти, бо через бомбардування у підвалі було багато диму.
Наступного ранку Наталя побачила незнайомку біля входу до підвалу. Пізніше з’ясувалося, що вона організувала евакуацію для мешканців Бородянки до інших сіл. Того ж дня Наталю з сином знайшов її чоловік, який повернувся у рідне місто. Коли він їх бачив, то відразу ж сказав усім збиратися їхати.
Спочатку дружина хотіла залишитися в Бородянці, бо боялася і не знала, що буде далі. Але там було небезпечно, тому вони таки поїхали. Наталя з сином взяли з собою лише сумку та спальний мішок. Разом з чоловіком вони доїхали до села Майданівки, де й залишились жити. Пізніше жінці вдалося поспілкуватись з тими людьми, з якими вона була у підвалі під час окупації Бородянки. Їх теж евакуювали до інших сіл і дали їм житло.
«Більше я не можу говорити про те, що відбувалося у Бородянці, коли ми поїхали. Я сама стежу за подіями з новин. Знаю лише, що ця евакуація стала останньою. Тоді вдалося вивезти близько 700 людей», — сказала Наталя.
Але на цьому війна для жінки та її близьких не закінчилася. 6 березня росіяни почали стріляти градами до села, куди вони переїхали. Через це сім’я була змушена знову евакуюватись. Спочатку їх вивезли до Хмельницького, а звідти вони самі поїхали до Польщі. Тепер Наталя хоче тільки одного — щоб настав мирний час і якнайшвидше повернутися додому.
«Я хочу додому. Там мій дім, і якби не було страшно, я сподіваюся на повернення», — зізналася Наталя.