Війна в Україні кардинально змінила життя сотень жінок. Деякі вирішили евакуюватися в інші країни, а решта залишилися на Батьківщині. У цей важкий час найсміливіші і найсильніші з них, незважаючи на вибухи і наближення колон військ РФ, вирушили на фронт захищати свою країну. Одними з таких українських героїнь стали киянки. Вони розповіли про те, чому вирішили боротися за свободу та незалежність столиці, пише kyivski.info.
Ярина Арієва: «Я за себе не боюся»
Вранці 24 лютого, коли Володимир Путін дав наказ про початок вторгнення в Україну, киянка Ярина думала лише про одне — коли вийде заміж за свого коханого Святослава Фурсіна. Раніше дівчина жила з ним окремо, але після початку війни вони вирішили бути разом.
Молоді люди вступили в ряди територіальної оборони Києва, щоб захищати мирних жителів міста від вторгнення військ РФ та зміцнювати його з усіх сторін. Ярина разом зі своїм коханим готова зробити для рідного міста все можливе, адже тут її дім, робота, близькі та друзі.
«Я зроблю все, що в моїх силах, для захисту моєї країни та мого міста. Тут мої батьки, мій дім, навіть моя кішка. Тут все, що я люблю, тому я не можу покинути Київ. Тому якщо потрібно, я боротимуся за нього», — сказала Ярма.
Коли дівчина разом з майбутнім чоловіком приїхала на базу територіальної оборони Києва, їм видали зброю та бронежилети. Оскільки Ярина ще не мала досвіду служіння в армії, їй довелося довго попрацювати під час військової підготовки. Протягом кількох днів поспіль вона проходила практичний навчальний курс тероборони разом із іншими новачками. В цей час її коханий уже був на фронті, тому Ярина за нього дуже переживала.
«До війни я багато чого боялася, наприклад, собак, темряви. Але зараз я боюся тільки одного –— втратити чоловіка, а за себе мені не страшно».
Олена Білецька: «Я хочу, щоб моя дочка народилася у вільній Україні»
Після початку війни киянка Олена Білецька була на 7 місяці вагітності. Разом із чоловіком та 2 дочками вона вирішила залишитись у Києві, щоб допомагати захищати місто від окупантів. Поки інші жінки та чоловіки записувалися до складу тероборони, вона перетворила свій будинок на штаб-квартиру Жіночої гвардії України.
Зараз жінка зі своїм коханим координує роботу з підготовки цивільних осіб для участі у війні. Вони навчають українських захисників робити «коктейлі Молотова», правильно використовувати військову зброю та надають корисну інформацію про тактики бойових дії на фронті. Сюди приходять навчатись усі бажаючі захищати Україну на передовій.
«Ми організуємо військові бригади для захисту України. Це було сімейне рішення — залишитися і боротися, бо ми не хочемо жити під окупацією. До того ж, важливо, щоб моя донька народилася у вільній країні».
Кіра Рудик: «Мені страшно, але я готова боротися»
Депутат фракції «Голос» Кіра Рудик зізналася, що раніше ніколи не тримала зброю в руках. Але коли в Україні почалася війна, вона все-таки зважилася на це, тому що любить свою країну, будинок, близьких і хоче захищати тисячі українців.
«Я — українська жінка. Я люблю різнокольорові тюльпани, пілатес, рожевий колір, садити квіти, гуляти до ночі Андріївським узвозом, свою кішку Мішель. А тепер все, що я люблю, треба захищати. Кожна з нас має взяти в руки зброю та виконати свій обов’язок. І не тому, що поряд немає чоловіка, а тому, що ми це можемо і зробимо», — сказала вона.
Кіра Рудник змогла зібрати у Києві бригаду охочих вирушити на фронт, які зараз готуються захищати українську столицю. Поки що її місцезнаходження невідоме, оскільки спецслужби України попередили її про те, що вона числиться у російському списку пріоритетних осіб для розстрілу. Попри це Кіра продовжує працювати у Верховній Раді та здійснювати контроль за безпекою мирних громадян в одному з районів столиці.
Маргарита Ріваченко: «Мені нікуди тікати»
Маргарита Ріваченко теж стала однією з тих киянок, які вирішили допомагати українським військовим. За кілька днів до вторгнення російських військ до України вона відзначила своє день народження з друзями у Будапешті. Після того, як їй виповнилося 25 років і в країні почалася війна, дівчина вирішила залишитись у Києві.
«Я була проти евакуюватись. Мені хотілося щось зробити для України, але мені нікуди тікати, тому я вирішила вступити в ряди територіальної оборони. Щиро кажучи, мені дуже страшно. Я люблю життя і хочу жити, але моє життя залежить від цієї війни, тому я маю допомогти її закінчити».
Маргарита успішно пройшла курс з надання медичної допомоги, і тепер працює медсестрою в одному з військових підрозділів Києва.