Життя і творчість Олександра Вертинського

Олександр Вертинський виходив за рамки будь-якого мистецтва. Жвавий, цікавий підкорювач жіночих сердець, найвідоміший П’єро тих часів. Але у більшості кіл він був відомий, як янгол, який завинив. І досі ніхто не може відповісти на питання, чому саме так прозвали Олександра Вертинського. Але на жаль, совок зруйнував і зламав навіть його. Далі на kyivski.

Дитячі роки

У березні 1889 року на найвищому, третьому поверсі будинку по вулиці Володимирській народився Олександр Миколайович Вертинський.  Видатний діяч культури, мав досить звичайне для України тих часів ім’я. Батько хлопчика був звичайним невеликим чиновником, але мав дуже добру в дачу, саме тому батько Вертинського був дуже хорошим київським адвокатом. Всього в житті досягнув сам, працюючи своєю головою. Він навіть публікував статті під псевдонімом «Граф Нівер».  Мати Олександра була зі знатної родини, вона навіть була родичкою голови Київських дворянських зборів. І все наче б то нічого, але завжди є але. Микола та Євгенія не були у шлюбі. Перша дружина адвоката відмовилась давати йому розлучення, а такий гучний скандал міг похитнути хорошу репутацію Миколи.  Тому єдиним виходом було усиновлення позашлюбних дітей. Через 3 роки мамі маленького Сашка зробили невдалу операцію, через яку Євгенія отримала зараження крові й померла. Через 2 роки після неї віддав Богові душу і батько Олександра. Захворів на сухоти й не зміг вилікуватись. Поговорюють, що свою хворобу він отримав проводячи весь час на могили коханої Євгенії. 

Після смерті батьків сироти Саша та його старша сестра Надія виховувались в різних родинах. Рідні сестри покійної матері дітей спочатку дуже переймались життям і майбутнім малолітніх дітей. Але згодом ситуація змінилась. Хлопчик щодня вислуховував від своєї тітки, що його батько вбив Євгенію, і якби не він, то вона була б жива й здорова. Але хлопчик намагався не вірити тітці, адже в його пам’яті чітко відклався день похорон батька, коли труну несли навколо Георгіївської церкви люди, яким батько допомагав при житті. Ще дивно, що рідні тітки були категорично проти спілкування брата з сестрою. Саші навіть казали, що його сестра померла. Але згодом вони зустрілись і до кінця життя залишались близькими людьми. 

Київська юність Олександра

У 9 років Олександра відмінно склав іспити і вступив до найпрестижнішої в Києві гімназії, де він учився разом з Михайлом Булгаковим та Костею Паустовським. Постійні претензії тітки не давали Олександру можливості сконцентруватись на навчанні, тому згодом гімназист покинув навчання і почав цупити гроші! І не з дому, а з печер. Паломники дуже часто залишали пожертви на мощах святих у печерах, маленькі злочинці удаючи вигляд, що прикладаються до мощених, насправді губами збирали мідні монетки. З печер хлопці йшли купляти тістечка, цукерки тощо. Але коли все ж таки злодюжок спіймали, скандал був на увесь Київ. Після чого Олександра вигнали з Першої Київської гімназії. Тому довелось вступати до закладу більш простого, Сашко вступив до Четвертої Київської класичної гімназії. 

Сашко продовжував підворовувати, але вже більш витончено, щоб його не спіймали знову. Музичне виховання Олександра розпочалося завдяки церкві.  Саша завжди був закоханий в музику, але на жаль у прийомної родини не було достатньо грошей для оплати занять. Щосуботи кузина Наталя водила його до Володимирського собору. Там був найкращий хор в місті. Згодом Сашко приходив не лише слухати, а й почав підспівувати, та навіть приходити на репетиції хору. Але у сам хор його не взяли, адже репутація злодюжки і хулігана йшла попереду хлопця.  Тоді Сашко вирішив спробувати себе в театрі. На той час на Подолі був «Контрактовий зал», тут дуже часто ставили вистави аматорські театри.  Трупа могла орендувати зал вартість – 10 карбованців на вечір. Як і належить не професійній трупі, костюми беруться в оренду, афіші клеїли самостійно. Коли тітка дізналась про нове захоплення племінника, вона наказала прислузі не пускати хлопця додому. Таким чином Олександр почав ночувати в під’їздах на вокзалах, в парках і навіть в садових альтанках. Олександр заробляв чим доведеться, але одного разу життя подарувало Юнакові другий шанс. Зустріч з колишньою подругою його матері Софією Миколаївною Зелінською. Вона доклала руки до його навчання. Журналістські статті та рецензії почали приносити хлопцеві заробіток. Згодом хлопець купив фрак, в петлицю якого кожного дня він ставив нову свіжу квітку. І з цього року хлопець вирішив підкорювати Москву. В той самий час він отримав звістку, що його рідна сестра Надя жива, грає в театрі.

Московська театральність

Кар’єру в Москві Олександр розпочав з маленьких театральних студій. Брав участь у невеличких п’єсах, навіть намагався поставити виставу «Балаганчик» О.Блока. Сестра допомагала йому навчитись театрального мистецтва. Одного разу Олександр познайомився з власницею театру мініатюр Марією Арцибушевою. Вона запропонувала йому прийти до неї в театр. Олександр запитав стосовно оплати, на що отримав відповідь, що він отримає теплий обід разом із трупою театру. А згодом чарівна фея Марія, знову створила диво. Адже саме Марія Олександрівна підібрала для Олександра образ сумного П’єро. Саме цей образ підкорив серця багатьох жінок. Чуйний, завжди сумний, ніжний, з цікавим дефектом у вигляді картавості П’єро, який декламує вірші. Цей образ був найуспішнішим серед усіх образів Олександра Вертинського. У 1913 році Олександр хотів здійснити мрію вступити до театрального Вишу, але на жаль, йому відмовив сам Станіславський, за неприпустимий у студента дефект мовлення. 

Воєнні та післявоєнні часи

Після невдалого вступу у Олександра відбувся дебют в кіно. Саме він прокляв шлях Вертинському до театральної богеми. Йому дісталась роль янгола в фільмі, який знімав Ілля Толстой. Це був період, коли вся кіношна та театральна богема активно бавилась наркотичними засобами. Піддалися цій звабі і Надія з Олександром. На жаль Надія отруїлася наркотиком і померла, щоб уникнути  цієї участі Олександр йде добровольцем на фронт. Він став санітаром, у 68-му санітарному поїзді. Він прослужив на поїзді до осені 1915 року, а після поранення повернувся до Москви. Після війни Олександр продовжував виступати в театрі мініатюр, але вже зі своїм узгодженим номером, в якому він мрійливий та сумний П’єро, який читає вірші для аудиторії. Також Олександр виступав зі своїми піснями у кабаре та Петровському театрі. З приходом більшовиків до влади Олександр зрозумів, що життя йому не буде. Тоді разом зі своїми колегами по цеху він відправляється в турне по великих містах України. Вертинський залишив Росію на початку 1920 го року. І переїхав жити до Константинополя. Тут йому жилося значно краще та комфортніше. Він мав свою аудиторію, для якої виступав у найдорожчих та фешенебельних кабаре. Артистові вдалося придбати грецький паспорт, а це вже давало змогу без проблем пересуватись по світу. Згодом Олександр відвідав Румунію. Він співав свої пісні для улюбленого глядача. За часи еміграції Вертинський активно гастролював багатьма країнами світу. 

Особисте життя

Олександр Вертинський мав приголомшливий успіх у жінок. Адже його герой П’єро підкорював серця багатьох дівчат лише виходячи на сцену. Але в Олександра була одна єдина муза – Лідія Циргвава. 17-тирічна красуня, з зеленими очима звабила і заволоділа серцем Олександра дуже швидко. Зустріч на святі в шанхайському кабаре стала доленосною. А вже весною 1942 року було зареєстровано шлюб в Токіо. 

Лідія подарувала Олександрові двох чудових дочок. Маріанна та Анастасія успадкували батьківський талант та любов до акторства, тому згодом дівчата стали відомими акторками. 

Й до сьогодні залишається питання чим же Олександр підкорював та тримав аудиторію до останнього. Хтось скаже його чуттєвість або неймовірний талант. Але можливо його популярність була саме в тому, що його гра не відносилась до якогось одного жанру і він просто був настільки різноманітний, але водночас настільки справжній, що аудиторія просто не могла сприймати його як звичайного актора. Помер Олександр від серцевої недостатності, повернувшись додому, в Москву. 

КВЦ “Парковий” в Києві

Конгресно-виставковий центр (КВЦ) - одне з найкрасивіших та видатних місць для проведення заходів в центрі Києва. У сучасному конференц і виставковому  центрі з шикарним...

Допомагати може кожен: як киянин став волонтером та допоміг сотням людей?

Якщо раніше закупівля продуктів була звичною справою для більшості киян, то в умовах війни це стало проблемою для багатьох із них. Деякі опинилися без...
.,.,.,.